Страница 8 из 87
Увесь цей час урятований старий дивився на мене величезними від шоку очима. Навіть дивно, що його не вхопив удар, коли з’явився голий незрозумілий хлопець із сірим волоссям. Придивившись, я побачив кілька страшних ран — старому добряче дісталося. Якщо нічого не зробити, досить швидко він помре від втрати крові.
Але я не для того забирався до клітки, щоб дивитися на загибель бранця. Нахилившись над рештками тіл, я зірвав із них шматки одягу й, підійшовши до ошелешеного від шоку старого, перев’язав найнебезпечніші рани. Розірвані нога, бік і рука — рани мали жахливий вигляд. Не дивно, що його вважали мертвим — із такими ушкодженнями зазвичай не живуть.
Піднявши напрочуд легке тіло на руки, я пішов до розлому. Лікарів поблизу не було, тож єдиним місцем, де старий міг вижити, був розлом, хоч би як кумедно це звучало. У звичайних людей тут починається небачена регенерація. Кінцівки, звісно, не відростають, але страшні рани затягуються на очах. Головне — захистити старого від потвор, адже на свіжу кров вони збіжаться з усього розлому. Це навіть добре — не доведеться за ними бігати.
Білосніжне марево прийняло нас, і на мить перед очима потьмяніло. Коли все прояснилося, я зміг вдихнути на повні груди. Перед очима лежала кам’яна пустка, що простягалася до самого обрію. Але це була омана — розміри розлому першого рангу не перевищували кілометра в радіусі. Усе інше вже домальовував мозок, нездатний прийняти той факт, що за межами проколу нічого немає.
Поклавши старого на каміння, я всміхнувся. Нехай це й слабкий розлом, але в ньому безперечно міститься магічна сила, необхідна мені для поліпшення джерела.
Нехай настане час розвитку!