Соло. Книга 1

— Спалити! Тут потрібно все спалити! — продовжив божеволіти юнак, але Леаран, вочевидь, чудово знав звички свого пана. Він витягнув із кишені якусь коробку й передав її юнакові. Того наче підмінили. Усівшись на землю, божевільний забув про потвор, бранців і про те, що перебував у нічному лісі. Відкривши кришку, він утупився в щось, що випромінювало приємне блакитне світло. Це був якийсь артефакт, але з мого місця не було видно, що саме він робить.

— Приберіть тут! — наказав Леаран, і люди, які перебували на галявині, заметушилися, згортаючи табір. Установлені намети прибирали, тіла бранців з однієї клітки перекинули до внутрішньої, де лежали туші потвор розлому, почали демонтувати стійки зі світловими артефактами.

Минуло лише пів години, перш ніж усе згорнули й завантажили до кількох фургонів. Коні фиркали, невдоволені сусідством із розломом. Тварини відчували загрозу, що йшла звідти, і прагнули забратися якнайдалі від цього місця. Володаря червоного волосся затягли до чогось на кшталт карети, і галявина спорожніла.

Разом із повозками, що від’їжджали, зникало й відчуття неприємностей. Його джерело я вже зміг розпізнати — коли карета відчинилася, я побачив ще одного власника червоного волосся. Але, на відміну від юного пана, схожого на безпорадне цуценя, це був досвідчений вовцюга, зустрічатися з яким у моєму теперішньому стані мені б не дуже хотілося. Так, я ще не вмів точно оцінювати силу інших воїнів стихій, але передчуття зробило це за мене. У кареті сиділа смерть, і якби я надумав вийти на галявину, ця смерть звернула б на мене свій погляд.

Ніч вступила у свої права, оповивши галявину темрявою, але світіння, що йшло від розлому, не зникало. Зсередини вискочила потвора, яка там мешкала, — істота, схожа на великого пса. Хіба що цього пса добряче прокрутили крізь м’ясорубку, після чого зібрали назад. Безмозке потворне створіння першого рангу радісно кинулося на рештки бранців і своїх товарок, вириваючи цілі шматки одним укусом.

Мабуть, я б зачекав, доки монстр об’їсться й знову сховається в розломі, якби не одне «але» — несподівано один із «трупів» сіпнувся й рвонув до ґрат, наївно сподіваючись, що зможе з них вибратися. Де там! Ґрати проєктували проти істот першого-другого рангу, тож прути були розташовані надто близько один до одного. Пролізти між ними не змогла б навіть дитина. Що вже казати про сивого старого! Він хоч і виглядав виснаженим та худим, але прослизнути між прутами явно не міг.

Потвора розлому побачила живу ціль і радісно завила. Гаряча кров вабила її куди сильніше за холодну. Монстр загарчав і, пригнувшись, почав наближатися до безпорадного старого. Судячи з волосся, той не був магом. Як не був і великим воїном. У мене не залишалося сумнівів у тому, як складеться бій: монстр повалить бідолаху й почне пожирати його ще живим, намагаючись викачати якомога більше енергії з цього тіла.

Пробратися крізь ґрати я не міг, але й не збирався цього робити. Металеві прути закривали розлом із п’яти боків — із трьох сторін, знизу й зверху. З того краю, де був розлом, прутів не було — цього не вимагалося, оскільки ввійти до розлому й вийти з нього можна лише з одного боку. Крізь ту частину, яка зараз була повернена до лісу, можна було пройти без жодних проблем. Один вхід — один вихід. Це основа, яка ніколи не змінюється.

І яка допомогла мені врятувати старого. Я добіг до зворотного боку розлому й, недовго думаючи, пройшов крізь нього, потрапивши до клітки. Вибір зроблено, і дороги назад немає. Тепер вийти я зможу лише в одному випадку — якщо знищу цей розлом. Тут, у місці, облаштованому слугами юного вогняного мага, хвіртки не було. Ніхто не планував витягувати потвор і забирати з них енергію. Нечуване марнотратство, як на мене, але це не моя справа.

Моя поява не залишилася непоміченою. Для потвор розлому немає бажанішої цілі, ніж наділена магією людина. Тим більше та, яка вже змогла зламати свій блок і випустила стихію на волю.

Забувши про старого, подоба величезного пса різко розвернулася й велетенським стрибком полетіла на мене, бажаючи якщо не зжерти, то хоча б роздерти гострими пазурами. Ось тільки хто ж їй це дозволить?

Моє нове тіло ще не було пристосоване до чудес акробатики, та й нещодавнє прискорення спричиняло неприємну задишку, тож я вчинив максимально просто. Долоні осяяв сірий туман «Дотику хаосу», після чого я впав на спину, виставивши руки перед собою. Пес був надто великим й неповоротким — потвори першого рангу взагалі більше схожі на м’ясо, ніж на супротивників. Туша пролетіла наді мною, безсило клацнувши зубами, я ж устиг зробити головне — схопив монстра за задні лапи, активуючи атаку.

«Дотик хаосу» був найпростішим заклинанням, доступним воїнам хаосу. Якщо застосувати його до звичайних людей, можна завдати опіку. Серйозного, глибокого, але все ж опіку. Маги навіть не помітять дотику, прикрившись щитами. Але проти потвор розломів «Дотик хаосу» був чудовою зброєю, адже хаос — єдина зі стихій, до якої монстри не мають імунітету.

Простір оголосив сповнений болю рев потвори — її задні лапи перестали існувати. Звичайний дотик залишив опік, і, не зустрівши опору, частинки хаосу почали вгризатися далі в тіло, доки не пропалили лапи наскрізь.

Монстр розвернувся й спробував знову кинутися на мене, але не зміг — без задніх лап зробити це виявилося важко. Я схопився на ноги й, підгадавши мить, торкнувся черепа потвори, вливаючи в неї весь доступний мені хаос. Ще один вереск болю, після чого істота першого рангу різко замовкла й завалилася на землю.

Моє нове тіло знищило свого першого супротивника. І приємно, що ним стала потвора з розлому, а не та, що ходить на двох ногах.

Нахилившись над тушею вбитого монстра, я поклав на неї руку й спробував увібрати в себе всю силу, яка була в потворі. Мені потрібно розвивати джерело, а робити це найкраще, викачуючи залишок сили з тих, кого ти знищив. Ось тільки крихітна піщинка енергії, яка перейшла в мене, змусила нахмуритися. Істота першого рангу, наскільки я пам’ятаю, мала володіти куди більшим запасом сил. Тут же були такі крихти, що дивно, як потвора взагалі пересувалася!

Туша монстра розпалася на негарну криваву калюжу, я ж повторив такий дослід із тими потворами, які досі лежали в клітці. Результат був таким самим — крихти сили, яких потрібно кілька тисяч, щоб джерело почало розвиватися.