Соло. Книга 1

Розділ 19

Загальне приголомшення виявилося настільки сильним, що суддя пропустив обов’язкову частину будь-якої дуелі. Нас ні про що не запитували, нічого не пропонували. Принцеса Розалін, зробивши подвійне сальто, зістрибнула з трибуни на арену, і, судячи з того, що на дівчині була не блузка зі спідницею, як вимагалося в нашій академії, а брючний костюм, вона заздалегідь готувалася до чогось подібного.

Розалін зупинилася кроків за двадцять від мене. Погляд принцеси мені не подобався — він здавався надто кровожерливим. Приблизно так дивилася Мілена, коли відчула силу й забажала знищити всіх і кожного. Отримавши можливість користуватися заклинаннями без магічної палички та слів, принцеса хотіла перевірити свої здібності й не знайшла нічого кращого, ніж зробити це прилюдно.

Логіка поведінки Розалін простежувалася чітко. Я кинув виклик усій академії, і відразу його ніхто не прийняв. Отже, станом на зараз я міг вважатися найсильнішим студентом магічної академії Трімуса, нехай навіть лише на папері. Упевнений, старші курси могли здивувати воїна хаосу всього лише четвертого рангу, але сходити до якогось крикуна вони не збиралися. А ось принцеса не лише зійшла, а ще й планувала перемогти мене, щоб відібрати звання «найсильнішого студента за документами». При цьому ми обоє розуміли — не виграти вона не може. Інакше мої плани щодо відродження клану Хаосу так і залишаться планами.

— Ваша високосте, усі особисті захисні артефакти вище п’ятого рангу на арені потрібно вимкнути, — промовив суддя. — Такими є правила нашої академії!

— Я впораюся й без них! Починаймо вже! — нетерпляче зажадала принцеса й, діставши кілька амулетів, деактивувала їх. Причому це були як амулети стихій внутрішнього контуру, так і якийсь артефакт школи Світла. Принцесу захистили від усіх випадковостей.

Її налаштованість підкуповувала — глядачі почали заводитися. Ось тільки я не поділяв загального настрою, бо щойно принцеса вимкнула захисні артефакти, як невідомо звідки нахлинули не найприємніші відчуття. Тривога. Загроза. Причому йшли вони не від принцеси й навіть не від її дядька. Небезпека виходила звідкись із трибун, ось тільки відчувалася якось дивно. Наче хтось бажав знищити не конкретно мене, а всіх, хто перебував на арені.

— Стійте! — прокричав я, піднімаючи руку. Мені потрібно було дещо перевірити. — Перш ніж ми почнемо, я хочу потиснути руку своїй суперниці, щоб подякувати їй за рішучість. Це ж не зашкодить честі її високості?

— Руку? — Принцеса Розалін несподівано почервоніла. Буквально кілька годин тому я стискав далеко не руку. Дівчина подивилася на трибуну, де сидів її дядько. Ксав’єр Флеймворд кивнув, дозволяючи це, і дівчина сама рушила до мене.

А разом із нею до мене наближалося відчуття неминучої смерті. Але, як я вже сказав, не від дівчини чи її дядька. Мені довелося напружитися, щоб зосередитися на відчуттях і визначити хоча б напрямок атаки. Другий курс, звичайні аристократи. Більшого зараз сказати я не міг. Це був величезний натовп знатних молодих людей, які вже рік провчилися в академії. Хтось із них не просто бажав принцесі смерті, а збирався втілити своє бажання в реальність, і, хай його хаос роздере, моє передчуття говорило, що це цілком можливо, попри весь захист принцеси.

Я потискав руку дівчини, яка дивилася на мене з неприхованим викликом, а в голові тим часом металися думки, як правильно вчинити. Купол арени академії захищав глядачів від заклинань, які використовували на арені. З боку трибун купол був проникним, що буквально щойно підтвердив стрибок принцеси на арену. Захист дівчини вимкнений. Маги, звісно, тут прудкі, але навряд чи вони встигнуть зреагувати, якщо станеться щось неприємне. Хоча що може статися? Це арена — тут активовано артефакт, який блокує смертельну шкоду. Звісно, якщо тіло розірве навпіл, жоден артефакт не впорається, але звідки тут узятися такій магії? Хоча отрута теж може наробити багато лиха. Артефакт арени повністю її не погасить. Прокляття. Хаос. Насправді можна використати багато чого, щоб обдурити артефакт, який захищає студентів.

З одного боку, мені яка різниця? Я не підданий Імперії, аристократом мене зробити відмовилися, тож мене не мало турбувати, що станеться з восьмою спадкоємицею престолу. У неї є охорона, учитель, уся Імперія. Ось вони нехай її й захищають.

Однак щойно я так подумав, відчуття небезпеки перемістилося вже на мене. Принцеса вийшла на бій проти мене. Якщо з нею щось станеться — спочатку приб’ють мене, а вже потім почнуть розбиратися, що взагалі відбулося. Ось, виходить, чому відчуття небезпеки спрацювало!

— Ти можеш непомітно активувати захисні амулети? — тихо запитав я принцесу.

— Не варто мене недооцінювати, магу хаосу! — гнівно промовила Розалін. — Я чесно розмажу тебе по арені! Навіть не думай мені піддаватися!

Зрозуміло, словами справі не зарадиш. Якщо я зараз розповім про небезпеку — мене засміють. Скажуть, що я все вигадав, аби лише не битися з принцесою. Що ж, бою бути. Але можна внести до нього деякі зміни.

— Ти ж не проти, якщо я стану з цього боку? — запитав я, вказавши на край арени, що був ближче до студентів другого курсу. Якщо я займу позицію між принцесою й тим, хто бажає їй смерті, то зможу відчути напрямок атаки.

— Ставай де завгодно! — Розалін упевненою ходою рушила до свого нового місця. — Усе, тепер можемо починати?

— Можемо, — кивнув я, дістаючи шпагу.

— Бій! — Суддя махнув рукою, і в мене відразу полетіли шість «Вогняних куль».

Атака принцеси була швидкою й смертоносною, ось тільки дівчина діяла надто передбачувано. Кулі летіли по прямій, одна за одною, наче Розалін хотіла пробити невидиму перешкоду, а не влучити в рухомого супротивника. Досить було зробити кілька кроків убік, щоб спритні вогняні згустки пролетіли повз нього і врізалися в захисний купол.

— Урок перший! — промовив я, відразу повернувшись на початкову позицію. — Не потрібно недооцінювати супротивника. Він ніколи не чекатиме на тебе на одному місці, дозволяючи себе розстрілювати. Кулі мають летіти віялом, щоб накрити якомога більшу площу.

— Навіть не думай мене повчати, Соло! — розлютилася Розалін, миттєво відкинувши маску принцеси. — Я не твоя учениця!

— Не моя, — підтвердив я. — Тому за мої уроки тобі доведеться заплатити. Сотнею золотих ти вже не відбудешся, ваша високосте.