Страница 74 из 87
— Бій до першої крові. Магія хаосу не залишає крові. Вона вбиває зсередини. Зараз я відійду, і в тебе буде вибір: або порізати себе, здаючись, або продовжити страждати. У тебе п’ять секунд, щоб ухвалити правильне рішення!
Роланд виявився розумним магом. Або, радше, достатньо наляканим. Він не став випробовувати долю й намагатися вдарити мене ножем. Просто порізав собі тильний бік долоні, і до нього відразу поспішив професор Отумір. Для Роланда бій закінчився.
Григор і Зульран теж не завдали клопоту. Варто було їм побачити Роланда, який сидів на арені з похмурим виразом обличчя, як вони відразу активували умову виходу з дуелі, дряпаючи себе кинджалами.
— Ще охочі є? — прокричав я в простір, щойно суддя оголосив про мою перемогу. — Вам більше не потрібно шукати приводу! Якщо бажаєте вигнати мене з центрального корпусу, просто виходьте й бийтеся! Немає сенсу відкладати наш бій на потім. Моя умова проста — ваша шпага й сотня золотих. Ну ж бо! Є охочі показати воїну хаосу його місце?
Мабуть, не варто було так напрошуватися, але мені набридли спроби випробувати свої зуби об шкуру нібито легкого супротивника. Усі ці «ах, із нами живе простолюдин» добрі до певного часу. Якоїсь миті один аристократ обов’язково підбурить іншого вбити мене, і тоді вже доведеться захищатися всерйоз. Аж до вбивства, а втрачати місце в цій академії вже не хочеться. Мені подобалася політика ректора й те, що він просував. Маги зобов’язані закривати розломи, а не гризтися між собою. І ті маги, які досягають успіхів у знищенні розломів, отримують найкраще.
Охочих довго не було. Я бачив кількох студентів, які схоплювалися зі своїх місць, але, помітивши, що більше ніхто разом із ними не підводиться, ніяковіли й сідали назад. Показове покарання трьох першокурсників наочно продемонструвало, що зі мною потрібно рахуватися.
Здавалося, день неприємностей уже закінчився й я можу спокійно піти до свого номера, тепер уже законного, однак несподівано пролунав знайомий голос:
— Мені байдуже, живеш ти в центральному корпусі чи ні, магу хаосу! Я приймаю твою умову! Ти отримаєш мою шпагу й сто золотих, якщо переможеш мене. Однак якщо виграю я, ти виконаєш будь-яке моє бажання, не пов’язане зі шкодою для здоров’я чи репутації! Бій до першої крові! Таким є моє рішення!
Глядачі на арені завмерли, почувши цей голос. Його знали всі. Не могли не знати. Адже це був голос восьмої спадкоємиці престолу Імперії, принцеси Розалін Флеймворд, яка за своїм статусом мала бути найсильнішою в академії і яка через політичні примхи у жодному разі не повинна програти.