Страница 73 из 87
Цього разу заперечень не виникло, і принцеса виконала мій наказ. Вільною рукою я знайшов артефакт, який відповідав за захисний купол, і деактивував його. Ксав’єр Флеймворд, який намотував кола, лякав мене, тож його потрібно було заспокоїти.
— Що… — Брат Імператора відразу кинувся до нас, але зупинився, побачивши мій жест.
— Уяви, як енергія йде від джерела до руки. — Я продовжив розмовляти з Розалін і почав проводити вільною рукою вздовж енергетичного каналу. — Енергія проходить тут, потрапляє сюди, потім зосереджується тут. Твоя долоня нагрівається, відчуваючи приплив сил. Ти вже не можеш терпіти! То виплесни цю силу назовні! Використай «Вогняну кулю»!
Долоня Розалін нагрілася. Я почав хвилюватися, що принцеса зараз нашкодить сама собі, не впоравшись із навантаженням, аж раптом біля її долоні сформувалася «Вогняна куля» завбільшки з мою голову й полетіла в бік зовнішнього захисного купола.
— Повтори! — зажадав я. Принцеса послухалася, і друга куля полетіла слідом за першою. — «Вогняна стіна»!
Неподалік спалахнуло яскраве полум’я. Стало важко дихати, тож я наказав:
— Деактивуй стіну! «Спрямована вогняна куля» в манекен!
Летюча куля вирвалася з долоні Розалін і, набравши швидкість, помчала не навпростець, а хитромудрою траєкторією, врізавшись у тренувальний манекен.
— Повтори! — наказав я, і манекен спалахнув іще раз.
— Усе? — Принцеса розплющила очі. — Тренування закінчено?
— Закінчено, — підтвердив я. — Ти впоралася з першого разу. Мені вдалося лише з дванадцятого.
— Якщо все закінчилося, може, ти прибереш руку з моїх грудей? — запитала принцеса, дивлячись мені в очі.
Якщо вона розраховувала на бурхливу реакцію — то прорахувалася. Я спокійно підвівся й простягнув руку, пропонуючи Розалін встати. Дівчина обдарувала мене не найдобрішим поглядом, але допомогу прийняла. Простягнувши руку в бік манекена, принцеса прикрила очі й випустила серію з десяти «Вогняних куль» поспіль. Без магічної палички й слів заклинання. Своє завдання я виконав.
— Усе, що сталося на цьому полігоні, має залишитися таємницею. — Ксав’єр промовив начебто банальну, але обов’язкову фразу. В управлінні Імперією немає таких понять, як «само собою зрозуміло». Того, про що не домовилися заздалегідь, просто не існує.
Я повернувся до номера й навіть устиг прийняти ванну, перш ніж мене наздогнала чергова неприємність цього дня. Дуель із трьома однокурсниками.
Усі троє вже стояли на арені, коли я туди прийшов. Трибуни знову були зайняті, причому людей тепер було ще більше, ніж під час мого бою з юним графом Дебура. Сам Тевін, до речі, теж сидів тут, у рядах для привілейованих студентів першого курсу.
Попри відпочинок, моє тіло все ще нило. Мої суперники з усмішками переглядалися, напевно розраховуючи на швидкий результат поєдинку. Вони мали свіжий і бадьорий вигляд, тоді як я більше нагадував старого.
Офіційна частина дуелі затягнулася. Вона й під час битви один на один не була швидкою, а тут довелося опитувати кожного з учасників, уточнювати в мене, чи при своєму я розумі, якщо висунув вимогу битися відразу з трьома однокурсниками, загалом мороки було так багато, що я навіть устиг занудьгувати. Хотілося повернутися до номера, ще раз залізти у ванну й не вилазити з неї до завтра, навіть забувши про вечерю. Хоча про неї забувати в жодному разі не можна.
— У такому разі нехай вашу суперечку вирішить ваша сила! Бій!
Я навіть не став витягати шпагу — відразу атакував магією. Троє магів спрямували на мене магічні палички, бажаючи знищити спільним ударом, ось тільки моєї школи підготовки вони не проходили. Один із дуелянтів почав промовляти повне заклинання виклику, двоє інших обмежилися коротким, але ніхто з них не встиг завершити розпочате.
Тому що кожен із них упіймав по чотири «Дотики хаосу». Рот, очі, горло, груди. Я бив так, як звик працювати в розломі, — безжально й нещадно. Арени всіх навчальних закладів оснащували артефактами, які забороняли вбивство чи критичні каліцтва, однак вони не позбавляли болю й ран, які могли усунути цілителі академії. Власне, тому бої дозволяли лише на арені — убити тут супротивника майже неможливо.
Але змусити страждати — запросто! І зараз усі троє моїх суперників качалися по землі, руками намагаючись вирвати із себе сріблясті хмарки хаосу, що в’їлися в тіла. Наївні студенти вийшли проти мене із захисними артефактами. Дуже смішно! Вочевидь, воїнів хаосу тепер настільки ні в що не ставлять, що навіть не пояснюють, як нам протистояти. Хаос ігнорує стандартний захист внутрішнього контуру. Тут або потрібно мати надто високий ранг, щоб заклинання просто зісковзувало, або прихопити особливі захисні артефакти, які спеціалізуються на блокуванні шкоди хаосом, або бути магом світла чи темряви. Зі стихіями зовнішнього контуру хаос завжди мав труднощі.
— Не має значення, скільки супротивників вийде проти мене, — прокричав я, звертаючись до глядачів. — Один. Троє. Хоч уся група чи навіть курс. Результат завжди буде тим самим! Студенти першого курсу, вам доведеться змиритися з тим, що з вами навчається воїн хаосу й що я живу в центральному корпусі. Якщо комусь зі старших курсів це не подобається — він завжди може висловити мені свої претензії тут, на арені! Я готовий зустрітися з кожним із вас. Як особисто, так і з усіма вами разом. Професоре Отуміре, стійте! Бій іще не закінчено! Ми б’ємося до першої крові! А її ще не було!
Так, неприємності точно вирішили зробити мій сьогоднішній день веселим і завзятим. Професор Отумір, який вискочив на арену, здивовано втупився в студента, що насмілився йому перечити, і перевів погляд на ректора, наче просив дозволу прикінчити нахабу й допомогти високородним студентам, які страждали. Ректор несподівано став на мій бік:
— Бій до першої крові. Саме так заявили всі троє дуелянтів. Крові ще не було!
Я підійшов до студентів, які качалися від болю, і, нахилившись над кожним, витягнув із їхніх піхов кинджали. Професор Отумір напружився, не розуміючи, що я збираюся робити. Явно не хотів, щоб я займався каліцтвом чи залишав негарні шрами на обличчях шляхетних панів. Але сьогодні був не такий день. Сьогодні студенти мали зрозуміти, що зв’язуватися зі мною небезпечно.
Щойно в моїй руці опинилися три кинджали, я підійшов до Роланда, призвідника цієї дуелі, і прибрав усю наслану магію. Роланд перестав качатися й завмер, насилу проштовхуючи повітря крізь обпечене горло. Я вклав йому в руку кинджал і так, щоб мене чула вся арена, промовив: