Соло. Книга 1

Розділ 17

Ранок почався з неприємностей. Утім, хто б у цьому сумнівався?

Новина про те, що студент хаосу повернувся, облетіла головний корпус досить швидко. Перші гості хотіли вдертися до мене ще вчора ввечері, щоб викинути з головного корпусу, але виставлена ректором охорона біля входу до аспірантського крила остудила гарячі голови. Та й спав я, якщо чесно. Було не до зустрічей.

Після ванни мене розморило — останні чотири дні вдарили обухом по голові. Здається, я навіть до ліжка дійти не зміг. Добре, що в мене був Ястін. Він мене підхопив, одягнув і вклав відпочивати. Ще й розбудив вчасно! Попри те, що вставати я категорично відмовлявся.

Сяк-так привівши себе до ладу, я вдягнув студентську форму й задоволено кивнув своєму відображенню в дзеркалі. Білосніжна сорочка й жилет сиділи на мені як влиті, а штани так зійшлися на талії, що навіть пасок не знадобився! Кравці магічної академії заслуговували на найкращі слова на свою адресу.

Далі, власне, й почалися неприємності.

У загальній залі головного корпусу мене зустріла група із шести магів. Тевіна Дебура, що примітно, серед них не було. Його взагалі не було в залі. Зате була велика група інших першокурсників. Складалося враження, що всі представники перших двох груп вийшли до головної зали, щоб висловити мені своє невдоволення або подивитися на мою реакцію. Була тут і принцеса Розалін. Дівчина стояла трохи осторонь і про щось мило розмовляла з двома вродливими однолітками. Ось тільки стояли вони обличчям до нас, щоб не пропустити нічого важливого в майбутній сцені.

— Тобі тут не раді, простолюдине! — Із групи вийшов упевнений у своїх силах хлопець.

— Мене звати Соло. — Я підійшов до мага вогню впритул. Той був на голову вищий за мене, тож дивитися довелося знизу вгору. — І мені глибоко байдуже, хто й де мені радий. Маєш що сказати — кажи. Я тебе уважно слухаю. Ні — відійди й дай висловитися іншим. Як бачу, охочих поговорити тут вистачає.

Загалом якось ми зачепилися, слово за слово, із групи до нас приєдналися ще двоє магів, і зрештою всі троє майже одночасно промовили:

— Я, Роланд Варґонт, викликаю мага проклятого хаосу на дуель честі!

— Я, Григор Форґрейв, викликаю мага проклятого хаосу на дуель честі!

— Я, Зульран Орінтайл, викликаю мага проклятого хаосу на дуель честі!

Потрійний виклик! Це ж наскільки мене тут усі ненавидять, що два маги вогню й маг природи відразу кинулися викликати мене на дуель, навіть не поцікавившись, де я пропадав чотири дні? Вочевидь, учорашній мій вигляд багатьом сподобався — жалюгідне скорчене тіло, яке ніс на собі добувач. Таке точно не становить небезпеки.

— Оскільки ви мене викликали, хотілося б почути умови дуелі, — з усмішкою відповів я. — Тільки прошу врахувати: усе, що ви запропонуєте, буде обернено проти вас.

— Бій до першої крові, магія і сталь! — першим заговорив Роланд, той самий здоровань, який був на голову вищий за мене. — Я перемагаю — ти забираєшся з головного корпусу. Хоч на кухні живи, але сюди більше ні ногою!

— Ти ж розумієш, що тобі теж доведеться звідси з’їхати, якщо програєш? — про всяк випадок уточнив я.

— Ти переміг графа Дебура хитрістю й підлістю! — заявив Роланд. — Зі мною такий номер не пройде.

— Добре, а ваші умови? — Я подивився на двох інших дуелянтів.

— Такі самі! — випалив Григор, маг природи. — Меч і магія, до першої крові. І ти йдеш із головного корпусу!

Зульран палко підтвердив, що згоден із друзями. Усі троє прагнули одного — щоб я негайно забрався з головного корпусу.

— Що ж, ваші умови я почув. Вони здаються мені прийнятними. Ось тільки в мене теж є умови. Перша — ваші шпаги. Хочу їх для колекції. Можете вважати це моєю маленькою примхою. Друга — по сто золотих із кожного в разі вашої поразки. Не люблю битися безкоштовно. Далі. Я не ставитиму умови, щоб ви забиралися з центрального корпусу, але висуну не менш важку. Третя — найближчі сім днів по дві години на день ви будете спаринг-партнерами для мене й двох моїх супутниць. Нам потрібна практика володіння шпагою. І нарешті найважливіша умова, без якої я не погоджуся на дуель. Четверта — бій один проти трьох. Не маю бажання возитися з кожним із вас окремо. Магія і сталь? Чудово! Виходьте проти мене втрьох і покажіть, чого вас навчили вчителі. У мене все.

Судячи з тиші, яка несподівано запала в залі, таких слів від мене ніхто не очікував.

— Я маг третього рангу! — після паузи промовив Роланд, наче попереджаючи про майбутні неприємності. — Григор і Зульран — маги другого рангу! Ми б’ємося без заборони на артефакти!

— Тобто ви відмовляєтеся? — уточнив я. — На жаль, у такому разі змушений…

— Я погоджуюся на твої умови, магу проклятого хаосу! — заявив Роланд. — Шпага, сто золотих, тиждень спарингів по дві години й бій один проти трьох!

Двоє інших теж не заперечували. Вочевидь, у цій команді Роланд був ватажком, і його слово було остаточним.

— У такому разі з нетерпінням чекатиму нашої зустрічі сьогодні ввечері, — завершив я, гадаючи, що на цьому неприємності скінчилися.

Де там! День лише почався!

Стіл, за яким я зазвичай сидів у їдальні, виявився зайнятим. І якщо Наталі й Мілену я був радий бачити, попри їхні дивно виснажені обличчя, то незнайомий маг вогню за столом мені зовсім не сподобався. Він невимушено балакав із дівчатами, а браслет на руці свідчив, що це такий самий першокурсник, як і я. З однією невеликою відмінністю — магові вогню було років на п’ять більше, ніж мені!

— Соло, нарешті! — Мілена привітно всміхнулася. — Уже вся академія знає, що ти повернувся!

— Я став таким популярним? — здивувався я, але сідати поруч із магом вогню не поспішав.

— Радше з префіксом «анти», — пояснила Наталі. — Знайомся — це Гларін. Теж вирішив кинути виклик системі й стати одним із нас.

— Просто Гларін? — уточнив я.

— Не всім пощастило народитися в правильній сім’ї, — доброзичливо відповів чоловік. — Але миритися з цим я не збираюся. Почув, що на першому курсі утворилася група таких самих незгодних, і вирішив до неї приєднатися.

— Чого ти стоїш? — здивувалася Мілена, помітивши, що я й далі нависаю над Гларіном. — Щось сталося? Чи товариство нашого нового знайомого тобі неприємне?

— Нового знайомого? — Я ще раз подивився на добродушне обличчя мага вогню, після чого відповів: — І давно ви водите знайомство з найманцями гільдії вбивць?

Відчуття небезпеки, що йшло від добродушного Гларіна, було таким сильним, що хотілося все кинути й утекти.