Соло. Книга 1

Я вийшов із кабінету ректора й різко зупинився. Мене пронизало відчуття смертельної небезпеки. Завмерши й намагаючись навіть не рухатися, я зосередився та спробував визначити напрямок загрози. Прибрати страх. Прибрати жах. Залишити лише напрямок.

Не спрацювало!

Загроза не набула чіткого напрямку. Вона була згори, знизу, спереду й ззаду. Наче я сам був загрозою! Стоп! Я сам є загрозою?

Я почав подумки проходитися по кожній ділянці свого тіла, доки біля правого боку не спалахнула пожежа небезпеки. Смерть, що оточувала мене, випарувалася, зосередившись в одній точці. Опустивши голову, я нічого не побачив, але це було цілком зрозуміло. Той, хто бажав мене вбити, зробив усе, щоб воно залишалося невидимим.

Повільно, не роблячи різких рухів, я почав знімати куртку, максимально втягнувши живіт. Лише після того, як позбувся зовнішнього захисту, відчуття близької неминучої смерті зникло. Насилу втримавшись, щоб не викинути куртку, я пішов до свого номера.

— Пане Соло! — Ястін схопився на ноги, радісно сяючи. Слуга був радий мене бачити. — Ви повернулися!

— Ванну, форму, їжу, — віддав я накази, займаючи Ястіна справами.

— Зараз усе буде готово! — запевнив мене слуга й побіг виконувати доручення.

Я поклав куртку на підлогу й, діставши ніж, почав досліджувати бічну частину. Маленьку чорну голку я знайшов досить швидко. Вона була повністю занурена в куртку, а крихітне вістря виходило з внутрішньої поверхні. Я задер сорочку й подивився на бік — там була невелика подряпина. Я отримав її в приймальні ректора, ось тільки небезпеки не було. Чому?

Відповідь прийшла миттєво — тому що всередині приймальні були артефакти, які блокували дію проклять. Щойно я вийшов із приймальні, дія артефактів закінчилася, і мене мало не вбило.

У голові відразу почав прокручуватися весь шлях від порталу в селі до приймальні ректора. Я не вірив, що голку з прокляттям залишив професор Отумір. Від нього я не відчував загрози. Отже, голка з’явилася раніше, поки мене несли до приймальні. Але до Зарґа ніхто не підходив! Чи все ж це не так?

Коли ми вийшли з порталу й пройшли вздовж довгої зали, то потрапили до вузького коридору. Нам назустріч хтось ішов — це я точно пам’ятаю. Студенти. Вони ще привіталися із Зарґом і відійшли вбік, дозволяючи йому нести мене далі. Добре, припустімо. Але чому я відразу не відчув небезпеки?

Та тому, що був нерухомий! Голка ввійшла в куртку, але, оскільки я не рухався, не діставала до тіла й ніяк не могла мені нашкодити! Ось хаос і не запанікував. У кабінеті ректора, коли до мене повернулася рухливість, голка мене подряпала, але прокляття на ній не спрацювало.

Провівши лезом, я повністю витягнув голку з куртки. Ні, руками таке не вставити — лише через духову трубку. Зважаючи на те, що влучили не в шию, а в бік, — стріляли здалеку й явно не готувалися до того, що я опинюся неподалік. Абсолютна чорнота на кінчику голки чітко вказувала на стихію прокляття — Темряву. Улюблену стихію гільдії вбивць.

Навіть дивно, що за шістдесят років цих потвор не перебили. Свого часу в мене з ними було багато конфліктів. За мною відправляли найкращих убивць, і лише передчуття небезпеки та «Дзеркало хаосу» допомагали мені виживати й убивати потвор, які на мене зазіхали. Зараз дзеркала в мене немає — воно з’явиться лише на шостому ранзі. Гаразд — на п’ятому, якщо й на наступний ранг я перейду через випалювання каналу зв’язку. Але це лише за рік, не раніше! А полюють на мене вже зараз.

— Пане Соло, ванна готова! — Ястін практично вибіг, щоб повідомити про свою корисність. — Форму випрасувано, і вона чекає на вас у ванній! Дозвольте допомогти вам роздягнутися!

— Не зараз. — Я тримав перед собою ніж із темною голкою. — Скоро повернуся.

Убивці ніколи не працювали грубо. Та й не існує проклять, які діють миттєво. Якби мене хотіли вбити тут і зараз, використали б отруту. Це надійніше. Отже, потрібно зрозуміти, яке саме прокляття застосували. Від цього залежить відведений мені строк і те, як убивця діятиме далі.

— Студенти магічної академії Трімуса зобов’язані ходити у формі, — заявила помічниця ректора, щойно я ввійшов до приймальні.

— Мені потрібен маг темряви, — промовив я, ігноруючи зауваження Вірени. — Порадите викладача, який допоможе розібратися з одним делікатним питанням?

Із цими словами я поклав на стіл Вірени ніж, на лезі якого лежала голка. Дівчина лише побіжно глянула на моє «підношення» й знову повернула мені всю свою увагу:

— Що саме ти хочеш з’ясувати? — запитала Вірена з неймовірним спокоєм.

— Назву прокляття, — відповів я.

— «Чорний шок» із відкладеною на місяць дією. — Спокійний милий голос помічниці ректора разюче контрастував із темою, яку ми обговорювали.

— Ось, значить, як. — Я подивився на голку. — Мене замовили не просто заради вбивства, а щоб іще й академії нашкодити.

— Дозволиш? — Вірена подивилася на голку. Дочекавшись мого кивка, помічниця ректора взяла голку своїми мініатюрними пальчиками, висунула шухляду столу й недбало жбурнула туди небезпечний артефакт. — Ось і все! Немає голки — немає проблем!

— За три тижні вбивця не помітить симптомів і продовжить діяти, — про всяк випадок нагадав я.

— Як для студента першого курсу, у тебе надто багато дивного й цікавого досвіду, Соло, — мило промовила Вірена, а мене обдало відчуттям смерті.

— Хороші вчителі й важке життя багато чого навчають, — відповів я.

— Проблему з гільдією вбивць магічна академія візьме на себе, — запевнила Вірена. — Твоє завдання — виконувати вимоги пана ректора й навчатися. Так і бути — вперше я заплющу очі на порушення правил. Але якщо ти ще раз з’явишся в приймальні без нашої форми, доведеться тебе покарати.

І мурашки по спині підказували, що це покарання мені не сподобається.

До свого номера я повернувся без проблем — убивця себе не виявляв. Вочевидь, був упевнений, що голка мене подряпала й прокляття перейшло до тіла. Хто взагалі помітить маленьку подряпину?

«Чорний шок» був неприємним прокляттям. Відразу воно не діяло — йому був потрібен час, щоб набрати сили. У перші два тижні його ще можна було позбутися. Але потім справа набувала неприємного повороту — коли прокляття набирало сили, тіло починало чахнути, і за кілька днів людина перетворювалася на висохлу мумію. Причому допомогти вже було неможливо — на прокляття, яке набрало сили, закляття очищення не діяли. Цілителі, звісно, могли якийсь час підтримувати в людині життя, але це лише подовжувало агонію. Нещасний однаково помирав.