Соло. Книга 1

Розділ 16

Важко дихаючи, я сидів на землі, збираючись на останній ривок.

Три поверхи розлому були повністю зачищені. Уся летюча дрібнота четвертого — також. Переді мною були кристал сили цього місця й бджолина матка, яка була ватажком цього місця. Раз на хвилину матка породжувала нову бджолу, в яку відразу прилітав «Дотик хаосу». На більше мене не вистачало.

Моє перегріте джерело палало. У грудях було гаряче, хотілося руками роздерти груди, щоб хоч трохи охолонути. По-доброму мені слід було піти, щоб повернутися сюди за годину, але такої можливості не було.

— За двадцять сім хвилин твої дві доби спливають! — проголосив Зарґ, який стояв неподалік від мене. Його група вже щосили займалася тілами бджіл, витягуючи з них потрібні залози, а також особливі матеріали, що утворюються під час проривів. Їх вермільські бджоли жерти не стали.

— Практично вічність, — пробурмотів я, намагаючись підвестися. Очі заплющувалися. Хотілося спати. Дві доби безперервної бійні майже мене зламали. Не зломили — саме зламали. М’язи задерев’яніли й відмовлялися працювати. Непідготовлене до таких навантажень тіло підвело. Вочевидь, усе ж надто рано я відчув у собі силу й замахнувся на четвертий ранг. Спочатку потрібно було фізично зміцніти, а вже потім качати права.

Рано?

Тарін-Сольник не знав такого слова! То звідки воно взялося в лексиконі Соло?

Заричавши й розлютившись на самого себе, я стиснув шпагу обома руками та рушив на матку. Та прискорилася, почавши виробляти бджіл удвічі, а то й утричі швидше. Ні на що більше вона не була здатна. Відмахнувшись від чергової летючої потвори, я встромив меч у тіло бджолиної матки й для певності загнав у її очі по два «Дотики хаосу». Так буде надійніше.

У грудях у буквальному сенсі спалахнула пожежа — шкіра почорніла й почала стискатися. Джерело дійшло до межі. Ще одне заклинання — і воно перегріється, перетворивши мене на магічного імпотента. Це можна відновити, але знадобиться неприпустимо багато часу й ресурсів. Воїну хаосу в сучасному світі такого не дозволять.

Тому, переступивши через іще живу матку, я поклав руки на кристал сили й утягнув його в себе. На мене обрушилася зовнішня сила, яка не гасила, а навпаки, ще більше розпалювала полум’я в моїх грудях, але зараз це було навіть на користь.

Біль — це добре. Біль — це доказ того, що я досі живий.

Створення каналу зв’язку — справа вельми трудомістка й важка. Вона потребує цілковитої концентрації та бажано максимально підготовленого тіла. Відпочилого, виспаного, готового змінюватися. У мене ж, крім волі, не було нічого. Ні концентрації, ні відпочинку. Однак відмовлятися від такого подарунка долі я не збирався. Це лише канал зв’язку. Один із десяти, які мені потрібно створити у своєму житті. Тому відступати мені фізично не можна!

У мене потоком хлинула енергія — бджолина матка померла, і кристал перестав стримувати свої сили. Ледь не задихнувшись від напруження, я все ж зумів усе підкорити й почати випалювати новий канал зв’язку джерела з розумом. Кожна крихта відстані, яку я долав, викликала в мені бурю болю. Хотілося плакати. Ревіти. Кричати на весь світ, що я більше не можу терпіти, але я вперто випалював шматок за шматком, прокладаючи новий шлях.

Він виходив значно ширшим за три попередні. Перші три канали я формував на чистій волі, без додаткового джерела, тому вони вийшли стандартними. Такими, як у всіх. Те, що виходило в мене зараз, більше нагадувало канал зв’язку серйозного мага. Власне, саме через це мені й знадобився розлом четвертого рангу. Щоб усе виправити.

Про те, що канали можна випалювати, а не формувати в доступних місцях, я дізнався випадково. Розповів один із урятованих. Тому, починаючи із сьомого, усі наступні канали я робив правильно. Але перші шість залишилися старими — їх уже не можна було змінити. Надто міцно вони закріпилися в моєму тілі, надто багато було на них зав’язано.

Але зараз є можливість зробити все правильно! Щойно четверта нитка була створена, перетворивши мене на мага хаосу четвертого рангу, я повернувся до перших трьох каналів, створених зовсім недавно. Вони ще не в’їлися в тіло й залишалися податливими, тому я взявся їх посилювати. Жодних поблажок!

Коли я розплющив очі, поруч нікого не було. Ні туші бджолиної матки, ні кристала, ні Зарґа. Я спробував підвестися, але не зміг! Тіло більше не слухалося. Захрипівши, я впав на спину, думаючи хоч трохи так розігнутися, але не тут-то було! Звело і спину, і руки, і ноги. Я перетворився на живу статую! М’язи задерев’яніли й не бажали працювати. Добре хоч дихати можна було.

— Він опритомнів! — пролунав радісний крик, і невдовзі навколо мене з’явилися люди. Зарґ із усією своєю групою оточили мене з усіх боків, дивлячись згори вниз, і ніхто з них навіть пальцем не ворухнув, щоб допомогти. Просто стояли й дивилися.

— Може, вилікувати його, командире? — нарешті запропонував один із добувачів.

— Він не вклався в термін, — заявив Зарґ. — Тому лікування йому не належить.

— Ти бачив, що він із собою робив? — наполягав добувач. — Сам би так зміг?

— Я? — Зарґ здивовано подивився на свого підлеглого. — Я, по-твоєму, хворий? Випалювати канал силою кристала — до такого могли додуматися лише маги хаосу! Але до справи цього не пришиєш — він не вклався у дві доби, які відміряв йому ректор. Тому жодних поблажок. Хапаємо його й тягнемо до возів. Із цим розломом ми закінчили.

Хотілося заперечити, але такої можливості не було — язик просто не ворушився. Мене вправно підняли й витягли з розлому, який відразу схлопнувся. Поруч стояв навантажений віз. Точніше, на возі лежало лише кілька торбинок мандрівника, але вони були такими важкими, що ресори воза вигнулися у протилежний бік.

Мене поклали разом із торбинками, а самі добувачі побігли поруч, допомагаючи коням тягнути неймовірну вагу. Якщо до розлому ми діставалися дві години, то назад їхали, напевно, всі п’ять! І весь цей час мої м’язи відмовлялися працювати, наче насміхаючись із того, що я зробив зі своїм тілом.

Насправді було соромно. Не через те, що я провалив завдання й ректор розчарується. Цю біду я якось переживу. Мені було соромно, що моє нове тіло виявилося настільки слабким! Колишній я на другому ранзі пройшов би цей розлом за кілька годин, навіть не помітивши. Нинішній я на третьому перетворився на статую, яка ледве могла дихати.