Соло. Книга 1

Розділ 14

Новина про майбутню дуель розлетілася магічною академією зі швидкістю вітру. Від моменту виклику минула лише година, а майже всі трибуни вже були зайняті. Я подивився на присутніх і всміхнувся. Складалося враження, що девізом академії Трімуса була фраза: «Дамо бій рівності!». Студенти поділялися не лише на курси й групи за знатністю, а ще й на стихії всередині цих груп. Маги вогню трималися окремо, вважаючи себе центром світу. Маги води й природи теж стояли відособлено, і лише студенти Світла й Темряви об’єдналися, створивши кумедний чорно-білий візерунок.

На нашу дуель прибули й викладачі на чолі із самим ректором. Нарешті я зміг роздивитися цього чоловіка докладніше. Зверхній погляд, яким він оглянув присутніх студентів, багато про що говорив. Ректор вважав усіх бездарностями й неробами, які не мали права навчатися в його закладі. Причому не було жодної різниці, простолюдин ти чи представник вищої знаті. Ректор однаково дивився на всіх, незалежно від їхнього соціального статусу. Цим він мені навіть подобався.

Принцеса Розалін, як і належить студентці першого курсу, сиділа в одному ряду з новачками. Її охоронця я не помітив, зате нарешті побачив Наталі й Мілену. Дівчата сиділи у своїх групах «знатності» далеко одна від одної. Мілену, як я й гадав, визначили до простолюдинів — дев’ятьох подряпаних, брудних, розпатланих хлопців і дівчини, яким удалося здобути свої таблички. Дівчини? Я навіть здивувався, коли зрозумів, що серед простолюдинів є дівчина — магиня світла мала досить тендітний вигляд, але все ж змогла вигризти собі перепустку до академії.

— Магічна академія Трімуса! — пролунав посилений артефактом голос судді. — Нашій академії вже п’ятдесят три роки, і ще жодного разу за всю історію її існування не було такого року, щоб церемонії привітання не передувала дуель першокурсників! Це стало доброю традицією, а традиції потрібно шанувати! Відповідно до указу Його Імператорської Величності я зобов’язаний запитати сторони: чи немає можливості розв’язати ваші суперечності мирним шляхом?

— Ні! — відразу вигукнув Тевін Дебура.

— Є! — заперечив я, вирішивши підкинути дров до вогню. — Тевіну достатньо вибачитися за свою скотську поведінку! Мені цього вистачить.

— Що⁈ — Тевін явно звик, що йому в усьому потурали, тому не звик чути на свою адресу такі слова. Тим паче не просто від простолюдина, а ще й від мага проклятого хаосу.

— Графе Тевіне Дебура! — Голос не відреагував на вигук мого суперника. — Чи бажаєте ви попросити вибачення?

— Ні! — із натиском прокричав Тевін. — Це стерво з хаосу вилетить з академії! Я особисто його викину!

— У такому разі магічна академія Трімуса постановила, що сторони не можуть розв’язати конфлікт інакше, ніж чесною дуеллю! Графе Тевіне Дебура, як ініціатор оголосіть умови дуелі!

Мій супротивник барвисто розповів, як змусить мене пошкодувати про мій довгий паскудний язик, як я почну благати про пощаду, після чого мене викинуть з академії ще до початку церемонії привітання. Тому що магам проклятого хаосу не місце в академії, де навчаються справжні маги.

— Ти повністю оголоси умови! — зажадав я, щойно Тевін замовк, задоволений своєю промовою.

— Якщо якимось дивом маг проклятого хаосу змусить мене благати про пощаду, — Тевін Дебура розсміявся, — я залишу стіни академії! Але такого ніколи не станеться! Я син графа Дебура! Моя сім’я захищає північні рубежі Імперії від зазіхань потвор розломів, і ми не з чуток знаємо, що таке честь! Але магові проклятого хаосу цього не зрозуміти!

Я всміхнувся — слово було сказане й зафіксоване.

— У такому разі нехай вашу суперечку вирішить сила! Бій!

Трибуни радісно вигукнули, готові спостерігати за цікавим видовищем. Тевін витягнув шпагу з піхов і взяв у другу руку магічну паличку.

— Що, простолюдине, навіть палички немає? — розсміявся він. — А це ж не артефакт! Це така сама зброя, як і шпага! «Вогняна куля»!

Мій стрибок не можна було назвати видатним — я просто відійшов убік із траєкторії смерті, що летіла в мене. Маг вогню продемонстрував непогані навички. На відміну від принцеси Розалін, він цілився точно й міг використовувати заклинання з мінімальним набором слів-активаторів. Ще трохи — і він легко перейде на безмовні заклинання. Якщо, звісно, хтось підкаже йому, як це робити. Судячи із сили, порівнянної з могутністю Розалін, у Тевіна сформовано два канали зв’язку джерела. Потрапляти під удар такого вогняного снаряда мені не хотілося.

Перевірити, наскільки сильний сучасний маг? Скільки заклинань здатен використати за один бій маг другого рангу за підтримки концентратора? Задум цікавий, ось тільки зараз не місце для експериментів. Я прийшов на арену не для того, щоб перевіряти свої теорії. Я прийшов сюди, щоб показати студентам із вищого стану, що навіть простолюдини в цьому житті можуть щось важити. Я відповідаю за Мілену. Я витягнув її з того світу, дав їй перепустку до академії, навчив магії. Спочатку вважав, що цього достатньо, щоб нею зацікавилися, але тепер бачу, що моїх дій замало. Простолюдин залишається простолюдином, навіть якщо він справжній геній, як Мілена.

Настав час змінювати стан речей!

— Вогняна… Кха! — закашлявся Тевін, коли йому до рота влетів один із «Дотиків хаосу». Не смертельно, але й приємного мало. Обпечені горло та язик роблять використання словесної магії неможливим.

Витягнувши шпагу, я рушив до мага, який кашляв. Несподівано той дістав еліксир лікування й одним ковтком його випив, дозволяючи алхімії відновити пошкоджені органи. Артефакти на дуелі заборонені? Але хто сказав, що еліксир — це артефакт? Високородний щур, а не людина честі — ось ти хто, графе Тевіне Дебура!

— Твої підлі прийоми тут не спрацюють! — заревів Тевін, коли між нами залишилося кроків десять. Сильне ж у нього зілля! Швидко усунуло опік! — Я тебе заріжу!

Магічна паличка повернулася до мішечка на поясі. Торбинка мандрівника! Непогана річ! Артефакт п’ятого, а то й шостого рангу, який не лише позбавляв предмети об’єму, а й значно зменшував їхню вагу. Колись у мене була подібна річ, але я замінив її на просторову кишеню. Артефакт дев’ятого рангу, який дістався мені в нагороду за порятунок групи знатних осіб.