Страница 54 из 87
— Такий варіант мене влаштовує, — погодився я.
— Ось і чудово. Хочу нагадати, що на території магічної академії вбивства заборонені, — додав старий. — Покарання за таке — смертна кара. Усі інші способи взаємодії між студентами дозволені, а суперечки потрібно вирішувати на арені під наглядом старших викладачів.
— Зрозумів, — кивнув я. — Убивати не можна, калічити можна. Мені таке підходить.
— Що ж, колеги, продовжимо нашу екскурсію! Хочу подивитися на їдальню!
Мене залишили в підвалі, але ненадовго. Незабаром по мене прийшов черговий маг світла. Вочевидь, у цій академії вони обіймають усі адміністративні посади. Він відвів мене до центрального корпусу — місця, відведеного вищій знаті й нащадкам багатих родів. Усередині було людно — майже всі маги вогню потрапили до першої чи другої категорії першокурсників, тому вийшли до головної зали, бажаючи познайомитися. Між ними вже щосили снували слуги, підносячи напої й закуски. Наталі тут не було — статусу роду Блеквуд виявилося недостатньо для головного корпусу.
— Це ще що таке? — пролунав неприємний голос. Із натовпу вийшов хлопець із розкішною червоною шевелюрою. — Що тут робить маг проклятого хаосу?
Працівник академії проігнорував студента й повів мене до крила головного корпусу. Воно справді було відокремлене від решти, а кожен номер у крилі був, по суті, трикімнатною квартирою. Кімната для мага, кімната для прислуги й гостьова. Ще були власна ванна, туалет та окремий робочий кабінет, що був частиною кімнати мага. Ліжка були застелені, самі меблі — найвищої якості, а фрукти, які я знайшов у вазі на столику, — свіжими. Магічна академія уважно дбала про своїх аспірантів, навіть попри те, що цього року їх із якоїсь причини не було.
— Поки житимеш тут, потім пан ректор вирішить, що з тобою робити, — заявив маг світла й пішов.
Якийсь час я оглядав своє нове житло й навіть погортав книги, знайдені на книжковій полиці, але це допомагало мало. Відчуття неприємностей, що з’явилося відразу, щойно я ввійшов до головного корпусу, нікуди не зникало. Хтось бажав мені смерті, причому всією душею.
Я не звик тікати від проблем. Зачинивши за собою двері, вийшов до загальної зали. Тут нічого не змінилося. Першокурсники так само спілкувалися, хіба що слуг уже не було. Усім стало не до їжі. Шкода, від закусок я б зараз не відмовився.
— Я не маю наміру жити під одним дахом із бездарним магом проклятої стихії! — пролунав знайомий неприємний голос, і з натовпу знову вийшов хлопець із розкішною червоною шевелюрою.
— Ти завжди можеш переселитися до зони простолюдинів, — заявив я, легко витримавши полум’яний погляд. — Судячи з манер, тобі там саме місце. Хоча навіть простолюдини знають, як поводитися в присутності сильних.
— Що⁈ — Очі хлопця округлилися. — Дуель! Негайно! Я втовкмачу тобі ці слова в горлянку, стерво! Я, граф Тевін Дебура, викликаю бездарного мага проклятого хаосу на дуель честі!
Граф? Отже, до Трімуса прибула не лише принцеса, а ще й представник графства Дебура? Вочевидь, спритні родичі Тевіна відправили його до Трімуса, щойно дізналися, що тут навчатиметься принцеса Розалін. А раптом вони сподобаються одне одному й почнуть тісно спілкуватися? Рівень же відповідає.
— Що ж, нехай буде дуель, — погодився я. — Які умови?
— Після того як ти почнеш благати про пощаду, — з ненавистю випалив Тевін, — забереш свої слова назад і приберешся з академії! Я не збираюся ганьбити себе, навчаючись разом із магом проклятого хаосу!
— Приймається! — погодився я. — Мої вимоги аналогічні! Коли ти здасися — віддаси мені свою шпагу й залишиш академію. Навчатися зі слабаками мені нецікаво. Приймаєш?
— Так! — Молодий граф був готовий роздерти мене тут і зараз. Очі Тевіна й так були червоними, а тепер узагалі стали схожими на дві розпечені вуглини.
— Зброя? — уточнив я.
— Сталь і магія! — закричав маг вогню. — Б’ємося доти, доки одна сторона не здасться! Жодних артефактів! Я розчавлю тебе в чесному бою сам на сам!
— Приймається! — погодився я й повернувся до слуг: — Вирушайте до приймальні ректора й повідомте адміністрацію академії про майбутню дуель. Усе має бути офіційно.