Соло. Книга 1

Розділ 13

Я наближався до центральної площі Трімуса зі змішаними почуттями.

З одного боку, мене тішило, що я не відчуваю тривоги. Небезпека була — що ближче я підходив до площі, то більше людей навколо хотіли мене вбити, але в цьому не було нічого незвичайного. Вони хотіли вбити мене так само, як, наприклад, он того мага вогню. Дикі маги з усієї області зібралися сьогодні на центральній площі, щоб поборотися за десять перепусток. Звісно, тут усі бажають одне одному лише смерті.

З іншого боку, мене напружувала відсутність цієї самої тривоги. Учора, цілком несподівано для самого себе, я усвідомив, що більше не відчуваю переслідування. Тельмари з якоїсь дивної причини припинили полювання на мене, усунувши всі перешкоди з мого шляху до академії. Якби я був якимось малолітнім дурником, то вирішив би, що про мене просто забули. Але я надто багато спілкувався з аристократами в минулому житті, щоб не розуміти: вони ніколи не пробачають образ.

Я вийшов на площу й хмикнув — диких магів виявилося напрочуд багато. Понад сотня людей дивилися одне на одного звірами, готові перегризти горлянки. У кожного була зброя. Меч. Ніж. Сокира. Жодної магічної палички — дикі прийшли сюди по ініціацію, а не заради навчання. Із цього натовпу виберуть лише десятьох, решті доведеться чекати рік. І не кожен із присутніх зуміє цей рік прожити.

Міська варта була всюди. Біля стін навколишніх будинків, на дахах, у провулках. Де її не було — так це на площі. Там, де й розгорнеться головна вистава.

Я подивився на будівлю мерії, що стояла з іншого боку площі навпроти входу до магічної академії. На спеціальному балконі зібралася вища знать Трімуса, щоб насолодитися розвагою. Вони й із цього зробили видовище! Знать бажає подивитися, як простолюдини вбиватимуть одне одного в надії дістатися дверей академії живими. І після цього хтось розповідатиме мені, що потвори водяться лише в розломах? Ось вони, справжні потвори! Нехай двоногі й уміють розмовляти.

Виникло моторошне бажання влаштувати тут хаос, але розум не піддався впливу емоцій. Вони підходять для молоді, яка щойно ступила на шлях магії. Мені, воїну хаосу з таким величезним досвідом, не личить віддавати життя намарно. Усьому свій час, і всі потвори будуть відправлені в хаос. Так вимагає «Істина».

На центральну площу виїхала велика делегація клану Води. Відразу кілька родів об’єднали сили, щоб доправити нащадків до магічної академії. Кілька десятків магів води вибігли із самохідних карет, відразу відтіснивши простолюдинів від майбутніх студентів. Лише після того, як утворився безпечний коридор, із карет вийшла молодь.

Власників синього волосся виявилося напрочуд багато, майже три десятки. Серед них промайнула й зелена цятка — Наталі взяла Мілену із собою. Дівчата залишили мене ще два дні тому. Яшка виявився незамінним помічником і примудрився передати звістку Блеквудам, навіть попри контроль із боку Тельмарів. Батько Наталі зібрав усіх, хто вмів користуватися магією, і прибув на малу арену по дочку, Мілену, щура-монстра й ґарґулью. Так рід Блеквуд підтвердив виконання завдання глави міста, а Мілена отримала підтримку впливового роду.

Я з усмішкою дивився, як колишня простолюдинка ввійшла у ворота магічної академії. Усе! Тепер ніхто й ніколи не посміє скоса подивитися на Мілену й заявити про її низьке походження. Ні, можуть, звісно, але Мілена матиме право відповісти. Причому і словом, і магією.

Щойно клан Води пішов, його місце зайняв клан Природи. Принцип був тим самим — маги забезпечили вільний простір, яким до магічної академії ввійшли близько двадцяти моїх однолітків. Усі як один уже з активованими джерелами — аристократи не могли довірити таку важливу справу чужинцям.

За кланом Природи прибули клани стихій зовнішнього кола. Світла й Темряви. Їхні воїни мали не такий могутній вигляд, як об’єднані сили кланів Води чи Природи, та й працювали обидва клани разом, однак двадцять майбутніх студентів усе ж знайшли. Абсолютно чорне волосся стихії Темряви чудово гармоніювало з ідеально білим — стихії Світла.

Представників хаосу на площі не було. Моє сіре волосся привертало увагу, але поки що люди намагалися обходити мене стороною. Я не мав виснаженого вигляду, як Мілена під час нашої зустрічі. Отже, або в мене ще є час, або я вже активував джерело. У будь-якому разі власник шпаги й добротного одягу — неприємний супротивник, із яким краще не сваритися без потреби.

І ось нарешті залунали труби, сповіщаючи про урочисте прибуття об’єднаної делегації клану Вогню. Активізувалася варта, яка весь цей час спокійно спостерігала за подіями. Бійці забігали площею, очищаючи її від диких магів і випадкових роззяв. Утім, ніхто не заперечував — процедуру явно випробували не раз.

Площа спорожніла, і на неї урочисто викотилися самохідні карети. Магів вогню було багато — це єдине, що я можу про них сказати. Вони оточили площу, ставши додатковим бар’єром між містом і своїми нащадками, після чого з карет почали виходити майбутні студенти. Пишне вбрання, дорогі прикраси, могутні артефакти — вища знать Трімуса спорядила своїх улюбленців наче на війну з розломами десятого рангу!

Молоді люди виходили, шикувалися нерівним ланцюгом і поглядали одне на одного з неприхованим викликом. Кожен вважав себе найкращим. Майбутніх магів вогню було багато — їх набралося понад пів сотні. Але вони не поспішали йти до академії — чекали появи останнього мага вогню.

І нарешті вона з’явилася. Із дорогої самохідної карети вийшла моя знайома в супроводі свого незмінного охоронця й учителя. Я вже знав її ім’я — принцеса Розалін Флеймворд. Молодша дочка нинішнього Імператора, восьма в загальному списку претендентів на трон. Мені так ніхто й не зміг пояснити, що вона робить у Трімусі, явно не найрозвиненішому й не найпопулярнішому серед знаті місті області.

Червоноволоса дівчина не звернула уваги на однолітків. Гордо піднявши голову, вона першою ввійшла до магічної академії. За нею потекли решта магів вогню, не забуваючи штовхати одне одного й виборювати собі кращі місця. Не всі, звісно, але багато хто.

Нарешті прибуття представників п’яти стихій завершилося, і величезні двостулкові двері магічної академії зачинилися. Варта пішла з площі, й усі дикі маги знову ринули на неї, вихоплюючи зброю та готуючись до битви.