Соло. Книга 1

Розділ 2

Серце почало шалено калатати, дихання збилося, накотилася неприємна нудота. Реакція організму на незвідане мені не сподобалася. У розломі не існує стандартних ситуацій, і, якщо щоразу ось так піддаватися слабкостям тіла, вижити в розломі не вийде.

Кілька разів глибоко вдихнувши, я спробував нормалізувати свій стан, але виходило кепсько. Складалося враження, що мій розум і тіло існують як дві незалежні сутності. Ні, руками й ногами я чудово міг керувати, але контролювати серцебиття, затримувати дихання чи позбавляти себе неприємних відчуттів — це вже було понад мої сили.

Ось воно, значить, як! Таке зі мною вже бувало. Років шістдесят тому, коли я щойно закінчив бойову академію й почав знищувати потвор розломів. Добре, що тоді я потрапив до групи досвідчених бійців, які навчили мене розуму. Емоції — зло. Якщо організм керує тобою, а не ти організмом — ти труп. Розломи не пробачають слабкості.

Тому, перш ніж досліджувати місцевість, я ліг на землю й заплющив очі, занурюючись у медитацію. Просто зараз мені потрібно було зробити дві речі. Перша — змусити тіло підкоритися розуму. Друга — пройти початкову ініціацію хаосу, щоб відкрити в собі магію.

На щось серйозне я не розраховував — для того щоб користуватися складними заклинаннями, потрібні ґрунтовна підготовка організму й розвиток джерела. Якщо моє тіло так реагує на незначний шок, ні про яку путню магію не може бути й мови. Але й беззбройним залишатися мені було не з руки — палицею це тіло теж розмахувати не зможе. Принаймні найближчими місяцями.

Залишається єдиний вихід — прорватися крізь блок, що відділяє дрімаюче всередині мене джерело хаосу від моєї ж свідомості. Це дасть змогу досягти відразу двох цілей. Джерело почне вбирати в себе частинки хаосу, стаючи сильнішим, а в мене з’явиться зброя. «Дотик хаосу» не можна назвати чимось могутнім чи смертоносним, але в умілих руках навіть початкове заклинання здатне принести чимало користі.

Був і мінус у тому, що я планував зробити. Самостійно прорватися крізь блок до внутрішнього відгомону стихії можуть лише справжні генії, та й то тільки ті, кому від самого народження допомагали наставники. Усім іншим блоки ламали у двадцять років, після вступу до бойових академій. Причому не було різниці, яка зі стихій міститься всередині людини: хаос, темрява, світло, вогонь, вода чи природа. Блок є блок, і самотужки його не зламати. Такий закон магії.

Але в мене не зовсім стандартний випадок. Коли я викладав у бойовій академії, мені багато разів доводилося проводити цю процедуру зі студентами, тож про її механіку я знав усе. Причому не лише на рівні теорії та практики, а й на рівні людини, яка вже одного разу пройшла через подібне. Тому в успіху я не сумнівався.

Що ж до майбутніх неприємностей — до них іще дожити потрібно. Так, я чудово розумію, що людина, яка самостійно зламала блок стихії, безумовно приверне увагу. Невідомість лякає, і багатьом сильним світу цього куди простіше знищити того, кого вони не розуміють, ніж намагатися з’ясувати, чому взагалі з’явилися ці незрозумілості. Але на кону моє виживання, тому вибору, по суті, немає. Причому річ навіть не в «Дотику хаосу» — річ у моєму передчутті, яке було зав’язане на хаосі. З активним блоком воно не працювало, а без передчуття я був лише одним із тисяч воїнів хаосу-початківців.

Серцебиття нормалізувалося й поступово почало вщухати, підкоряючись моєму бажанню. Це було важко — теперішнє тіло звикло до великих об’ємів крові, що надходила, тому відразу відгукнулося онімінням кінцівок. Зробити із цим просто зараз я нічого не міг — це питання вирішувалося важкими тренуваннями. Однак перший успіх мене потішив — хоч і неохоче, але організм підкорився розуму. Є над чим працювати.

Знизивши пульс майже до тридцяти ударів на хвилину, я розпочав головне завдання на сьогодні — знищення блока. Під час початкової ініціації помічники допомагають подолати перешкоду й сформувати перший зв’язок, поєднуючи джерело стихії та розум. Наступні кілька місяців юний маг навчається керувати своїм джерелом, намагаючись сформувати перше заклинання, і щойно йому це вдається, він стає офіційним воїном стихії.

Мені такі проблеми не загрожували, тож я вирішив зосередитися на максимумі своїх можливостей — формуванні не одного, а трьох зв’язків. Це посилить заклинання, прискорить їх використання і, що найголовніше, забезпечить охолодження джерела стихії. Будь-яке використання заклинань розігріває його, і що слабше джерело, то менше в нього можливостей. Аж до того, що воно може перегрітися, і на відновлення підуть місяці, якщо не роки. Зустрічав я таких бідолах.

Три зв’язки — це не межа. У мого колишнього тіла було сформовано десять, що давало змогу використовувати заклинання десятого рангу без наслідків для організму, але робило неможливим відкриття четвертого зв’язку з джерелом початкового рівня. Навіть три — і то багато. Можуть виникнути проблеми із синхронізацією, і, якщо маг недосвідчений, це принесе йому більше шкоди, ніж користі.

Я ж не хвилювався — керуванням енергетичними потоками займається розум. Тіло лише забезпечує основу, на якій будується керування. Яким би слабким воно зараз не було, три зв’язки точно витримає, а досвіду керування магією в мене стільки, що декому вистачило б на два-три життя. Тож почнімо!

Візуалізувати перешкоду. Наситити її енергією. Змусити перешкоду вкритися тріщинами. Підірвати перешкоду. Сформувати три канали зв’язку.

Послідовність дій була простою, але за нею ховалася титанічна праця. Кожен етап перетворював мене на овоч, яким заволодівало одне бажання — страждати, оплакуючи свою гірку долю. Тіло не намагалося допомогти — воно перетворилося на безвольне тісто. Тому я відразу працював лежачи — сидячи провести таку процедуру без сторонньої допомоги неможливо.

Важко сказати, скільки часу пішло на підкорення стихії. Коли я розплющив очі, стояла глибока ніч. Я подумки вилаяв себе — формування трьох зв’язків потребувало надто багато часу. Ніч — час потвор. Якщо вдень, коли я розпочав роботу, можна було особливо не побоюватися за своє життя, тим більше що на галявині не було слідів ані потвор, ані тварин, то ніч — інша річ. Безтурботність уночі карається суворо, і здебільшого ціна максимальна — життя.

Єдине, що мене виправдовувало, — відсутність занепокоєння. Перший зв’язок джерела з розумом утворився під час знищення перешкоди, тоді ж запрацювало моє відчуття неприємностей. Якби мені щось загрожувало, я б це відчув і перервав процес формування зв’язків. Життя дорожче.