Соло. Книга 1

Вереск різко обірвався, а разом із ним зникла й небезпека. Не вся — попереду я відчував значно більшу біду, але до неї ще треба було дійти. Поки ж я рушив уперед, ведучи дівчат за собою. Кроків за п’ять наткнувся на величезне тіло. Спиною пробіг холодок: ще трохи — і щурячий король зміг би до нас дістатися.

Нахилившись, через що дівчата, які вчепилися в мене, ледь не впали, я схопив величезну тушу й почав запихати її до сумки мандрівника. Ішло погано — у мене був не найзручніший артефакт, а туша щура виявилася напрочуд великою. А ще й важкою — сумка прибирала лише об’єм, але не вагу. Закинувши рюкзак на спину, я мало не охнув — мене буквально притиснуло до підлоги. Причому відмовлятися від здобичі було не можна: щоб рід Блеквуд виконав завдання, йому потрібно пред’явити результат. Щурячий король для цього підходив найкраще.

Я йшов, насилу переставляючи ноги й безсоромно спираючись на дівчат. І це допомогло! Якийсь час загроза віддалялася, потім завмерла на місці, а слідом узагалі почала наближатися! Монстр, який керував цим місцем, не сприймав мене як небезпечного супротивника!

Через що я ніколи не любив лігва монстрів, так це через їхню будову. Монстри створювали свої оселі лише зусиллям волі й, відчуваючи небезпеку, починали добудовувати сховище, віддаляючись від загрози дедалі більше. Причому що більше сил мав монстр, то складнішим і масштабнішим було лігво, аж до того, що могло розростися до розмірів цілого міста. Щоб зустрітися з монстром, потрібно довести йому свою слабкість. Показати, що ти не становиш для нього жодної небезпеки. І тоді господар сховища сам прийде по тебе. Дівчат він не боявся — хто взагалі боїться магів першого рангу? А ось третій ранг — це вже серйозно.

Власне, на цьому потвора й погоріла.

Зробивши ще кілька кроків, ми опинилися у величезній печері. На нас більше не тиснули стіни й стеля, а свіжий вітерець перетворився на могутній потік.

— Як таке може ховатися під землею? — приголомшено прошепотіла Наталі. Дівчина нічого не бачила, але відчувала великий простір.

— Ми не під землею! — відповіла не менш приголомшена Мілена. — Це ж розлом!

Дівчина вже бувала в подібному місці, тож їй було з чим порівнювати.

— Не зовсім розлом, — пояснив я. — Але загалом ти маєш рацію — це місце перебуває не під Трімусом. Потвора розлому створила власний окремий простір, сховавши вхід до нього в каналізації.

— Але це неможливо! — почала заперечувати Наталі. — Я читала про такі місця. Воно не могло сформуватися під куполом Трімуса! Та й сама потвора розлому ніколи б сюди не пролізла!

— Ти сама відповіла на своє ж запитання, — відповів я, тягнучи дівчат назад. — Під куполом Трімуса це місце ніколи б не змогло сформуватися. Отже, воно зіткане задовго до того, як з’явився цей купол. Монстрові, який тут перебуває, не два, не три й навіть не десять років. Це дуже стара потвора, яка зуміла підкорити своїй волі всіх щурів. За рік таке неможливо. Ідемо! Негайно!

— Що сталося? — здивувалася Мілена, яка вже налаштувалася на героїчну битву.

Хвиля паніки, яка накотилася, мало не захлеснула мене з головою. Мені насилу вдалося виокремити серед неї головне — монстр, який господарював у цьому місці, був не просто старим, а ще й неймовірно сильним. І сили двох магинь першого рангу, навіть за підтримки мага третього, явно було недостатньо, щоб знищити цю потвору.

— Додолу! — Я потягнув дівчат до підлоги, і над нами пронеслася величезна туша, зачепивши мене лапою. Спину неприємно обпекло — кіготь монстра розірвав одяг, наче папір. Якби не сумка мандрівника, яку я тягав на спині, мене б просто роздерли на місці. Що неприємно — «Дотик хаосу», відправлений навздогін, не влучив. Летюча зараза виявилася швидшою.

Поки монстр розвертався, заходячи на нову атаку, я потягнув дівчат до виходу, але наткнувся на суцільну стіну. Господар не бажав відпускати свою здобич, тому знову змінив лігво, перенісши вихід до іншого місця.

— Приготуйтеся використати шипи, — наказав я, притискаючи дівчат спинами до стіни. — Нас атакують згори. На рахунок три. Уперед!

Два шипи вирвалися в темряву, полетівши просто вгору, а дівчата з тихим стогоном почали осідати. Подвійне використання заклинань розігріло джерела, які ще не охололи після тренувань на полігоні. Погано, звісно, але бути мертвими ще гірше.

Переставши підтримувати дівчат, я підняв обидві руки й, придушуючи бажання пригнутися, уникаючи удару, почав відправляти вгору один «Дотик хаосу» за іншим, не шкодуючи джерела. З такою швидкістю працювати в цьому житті мені ще не доводилося — якби не зілля, виготовлене алхіміком Наталі, мене вже скрутило б від перегрівання.

Це була летюча потвора. У розломах перших трьох рангів таких чудовиськ не водилося. Отже, хтось із четвертого, а то й узагалі п’ятого рангу. Пробити таку істоту якимось шипом або «Дотиком хаосу» важко, якщо взагалі можливо.

Однак у нас вийшло — над головою щось урізалося в стіну, посипалося каміння, після чого за кілька кроків праворуч гепнулася масивна туша. Нічого не бачачи, я розвернувся в її бік і продовжив виснажувати своє джерело, доки не відчув, що воно нагрілося до краю. Ще два-три заклинання — і джерело згасне. Відновити його буде надзвичайно складно.

Насилу змусивши себе зупинитися, я витягнув шпагу й тицьнув нею перед собою, відразу впершись у тушу. Вона не ворушилася, а з кожною секундою відчуття небезпеки слабшало, доки не опустилося до звичного тла розлому.

У центрі темряви з’явилася яскрава світла точка, що піднялася на кілька моїх зростів. Світло вдарило по очах, але я боровся з бажанням заплющитися, боячись проґавити деталі. Точку породжував уламок кристала розлому, який потвора потягла із собою. Ось, значить, як вона зуміла вижити після прориву!

Я перевів погляд на тушу поруч із собою й шумно видихнув. Добре, що ми билися в цілковитій темряві і я не бачив цього монстра. Ґарґулья! Причому не звичайна сіра, яка водиться в розломах четвертого рангу, ні! Повноцінна кам’яна ґарґулья, що вийшла з розлому п’ятого рангу. У шиї потвори стирчали залишки шипа Наталі — крижаний снаряд прошив потвору наскрізь, майже відразу вбивши. Я навіть усміхнувся, подумавши про мінливість долі. У кам’яних ґарґуль була єдина слабкість — заморожена вода. І так сталося, що в Наталі крижана бурулька була єдиним атакувальним заклинанням. Кам’яний шип, який використала Мілена, потвору навіть не подряпав, а мої «Дотики хаосу» хоч і проникли всередину тіла, але роз’їдатимуть тушу ще кілька хвилин, перш ніж дістануться важливих органів.