Страница 45 из 87
— У кожного з нас свій шлях, — відповів я. — Ти магиня природи, і щойно в академії побачать твої навички, усі забудуть про твоє походження. Якщо навколо тебе не почнуть увиватися представники впливових родів уже в перший рік навчання — отже, я взагалі нічого не розумію в цьому житті. Повір, зв’язуватися з магом хаосу — не найкраща затія. Нас, як бачиш, не дуже люблять. Наталі, зможеш відвести нас до «Ока буйвола»? Нам усім потрібен відпочинок. Завтра продовжимо полювання на щурів. Завдання потрібно виконувати.
Синьоволоса кивнула, теж подивившись на мене вельми дивно, і незабаром ми спустилися до каналізації. Після дня, проведеного на чистому повітрі, аромати підземного світу Трімуса вдарили по нас із усією своєю неабиякою силою. Навіть з’явилася думка забути про безпеку й дістатися до таверни на возі, ось тільки надто активні пошуки мага хаосу робили такий спосіб пересування неможливим. Та й відчуття підказували, що нас приб’ють, щойно ми вийдемо з малої арени.
— Соло! — за пів години походів колекторами почувся здивований вигук Наталі. Дівчина йшла на чолі нашої групи, показуючи шлях, тому першою помітила дивне.
Ми з Міленою підійшли й утупилися в місце битви магів вогню зі щурами. Вочевидь, тут ішла ще одна міграція, яка натрапила на воїна вогню. Той не став тікати, а перетворив сірих гризунів на чорні вуглинки, розкидані по всьому колектору кроків на тридцять. Щурів було багато. Я б навіть сказав, неприпустимо багато. Якби мені довелося битися з усіма ними, не факт, що я зміг би перемогти до перегрівання джерела. Ось вона, перевага вогню — кілька палаючих куль здатні знищити цілу армію гризунів.
Я рушив уперед, відчуваючи наростання тривоги. Попереду була небезпека, але щось підказувало, що уникати її я не маю права. Варто було подумати про відступ, як ставало ще гірше. Тож я вперто рухався вперед, оглядаючи спалених тварин — чи немає серед них щурячого короля. Раптом він теж згорів?
Монстра не було. Або його забрали, або він продовжував ховатися десь у глибинах каналізації, віддаючи накази своїй сірій армії. Незабаром попереду почулися голоси, і я жестом наказав дівчатам залишатися на місці.
Визирнувши з-за рогу, я побачив двох магів вогню.
— Та згоріла вона! Досить уже витріщатися в цей прохід! — обурювався перший маг.
— Нам наказали притягти монстра, — упирався другий. — Живого чи мертвого. А ми його не притягли!
— Харзе, сил моїх більше немає тут стирчати! — заблагав перший. — Навіть якщо ця зараза вижила, вона однаково забилася до свого лігва так, що ми її не виколупаємо! Давай піднімемося нагору? Мені потрібне чисте повітря!
— У нас наказ! — і далі заперечував Харз. — Уяви, якщо ми зараз піднімемося, а хтось привласнить нашого монстра? Пан Ярґос чітко сказав: той, хто принесе йому монстра, отримає два золотих! Тобі не потрібне золото? Тоді віддай його мені!
— Та я тут швидше здохну! — Перший мало не кричав. Затуляючи обличчя хусткою, він дихав крізь неї, але, як було видно, це не дуже допомагало. Аромати каналізації явно були чужими тонкому аристократичному носу. — Харзе, я куплю тобі пива! Годину! Дай мені годину свіжого повітря, а потім ми сюди повернемося. Тут однаково більше нікого немає — пан Ярґос кожному визначив свою територію. Ніхто не знає, що саме нам пощастило знайти хвилю щурів і монстра. За годину ми знову спустимося, прикінчимо потвору, заберемо її труп і покажемо панові.
— Та хай воно все котиться до проклятого хаосу! — вигукнув Харз. — Годину, Токіле! Не більше! І з тебе пиво! Цей сморід уже в горлі стоїть!
Маги вогню вправно полізли по вмурованих у стіну скобах і, відсунувши важкий каналізаційний люк, вибралися на волю. Я підійшов до місця, де стояли ці двоє, і всміхнувся — переді мною відкрився чорний прохід, позбавлений навіть натяку на освітлення. І з цього проходу тягнуло небезпекою. Такою, від якої холола кров у жилах. Попереду був не просто монстр — це був небезпечний, загнаний у кут супротивник.
Саме те, щоб перевірити здібності дівчат. Якщо вони зуміють упоратися з такою потворою — у цьому житті їх уже ніщо не зупинить!