Соло. Книга 1

Розділ 11

— Ваша високосте, — промовила Наталі й зробила реверанс, опустивши очі до землі та завмерши в уклінній позі.

Мілена, як і належить простолюдинці, гепнулася на коліна й схилила голову. У мене навіть промайнула думка покарати дівчину, а то й узагалі відмовитися її навчати. Скільки разів уже було сказано, що вона не простолюдинка, а магиня! Нехай і початківиця, але магиня! І не личить воїну стихії валятися в пилюці, нехай перед тобою стоїть хоч сама принцеса Імперії.

— Ваша високосте, — схилив голову і я, відваживши найефектніший уклін, який тільки пам’ятав. Ще б мені капелюха, як на балах, я б ним іще й помахав.

Мені не раз доводилося відвідувати імператорський палац. Надто багато людей я витягував із розломів, і часто серед них були представники вищої знаті. Тут хочеш не хочеш, а манер навчишся. Згадувати перше відвідування палацу мені досі не хочеться. Там було надто багато неправильного й ганебного.

— Яка цікава група, — глибоким низьким голосом промовив старий. — Маг хаосу третього рангу. Магині води й природи першого рангу. Таку групу очікуєш зустріти десь у ресторані, але аж ніяк не на тренувальному полігоні. Причому самих, без учителів.

— Підведіться, — промовила принцеса, дозволяючи випростатися.

Її налиті червоним очі лякали. Занурення принцеси у стихію вогню виявилося глибшим, ніж Мілени в природу. В очах дівчини бушував вогонь, який прагнув вирватися назовні й убити всіх і кожного. Ось, значить, хто бешкетував на закритому полігоні! Принцеса відпрацьовувала заклинання, намагаючись контролювати свій дар. На її поясі висіла магічна паличка. Виявляється, навіть такі високородні користуються концентраторами магії. У старого, який її супроводжував, палички не було. Як і в охоронця. Цим двом милиці не були потрібні.

— Представтеся, — зажадала принцеса.

— Мене звати Наталі Блеквуд, ваша високосте, — першою почала синьоволоса, ще раз зробивши реверанс. — Я дочка Кайроса Блеквуда, глави роду. Ми є частиною клану Води й представляємо його в Трімусі.

— Я Соло, ваша високосте, — представився я, цього разу просто схиливши голову. — Це Мілена. Ми простолюдини.

— Простолюдин із такими манерами? — запитав старий, і в грудях кольнуло небезпекою. — Та ще й маг хаосу третього рангу?

— У мене були добрі вчителі, — відповів я, анітрохи не знітившись. — Можливо, ви про них чули. Це воїни хаосу Естор і Сорен.

Принцеса насупилася, уперше почувши ці імена, і подивилася на старого. Той пояснив:

— Маги хаосу восьмого рангу. Це старі маги, які застали ще зраду проклятого клану Хаосу. Ці двоє не значилися серед зрадників, тому їм залишили життя. Я чув, що Естор осів у Трімусі й активно займався навчанням магів хаосу, але подробиць не знаю. Де зараз обидва маги?

Запитання, вочевидь, призначалося мені.

— Естор і Сорен стали хаосом, ваша світлосте, — відповів я, не маючи жодного уявлення, як правильно звертатися до старого. Очевидно, придворний маг вищого рангу, найімовірніше десятого. Такий не може не бути якимось родичем чинного Імператора.

— Що це означає? — Принцеса знову насупилася, не розуміючи моєї відповіді.

— Вони померли, — знову пояснив старий. — Це вчителі обдарували тебе такою цінністю? Не кожен маг п’ятого-шостого рангу може похвалитися сумкою мандрівника.

Старий бачив нас наскрізь. Не лише ранги, а й усі артефакти, які ми мали при собі. Точніше, їхню відсутність. Що таке сумка мандрівника й магічна паличка Наталі порівняно з тим, що у всієї трійці артефактів було стільки, що частина з них навіть впліталася в одяг?

— Сумку я отримав із розлому першого рангу, — відповів я, опускаючи «ваша світлосте». Це простолюдини через слово «пан» кажуть, мені таке огидне. Я воїн хаосу й збираюся поводитися відповідно! — Сам розлом я знайшов на території роду Зорен, який керує Галдором. Кристал сили цього розлому сягав мені грудей і, зруйнувавшись, залишив після себе сумку.

— Що ти робив на землях роду Зорен? — продовжив допитуватися вчитель принцеси.

— Мене вів сам хаос. — Я витримав погляд старого, нехай і ціною неприємних передчуттів близької смерті. Не відповідати я не міг — за ігнорування «його світлість» запросто міг прибити мене на місці. Як не міг і грубити. Результат був би таким самим. Але хто сказав, що не можна ігнорувати людину, формуючи хитромудрі словесні конструкції?

Маг це зрозумів і всміхнувся. Несподівано він змінив тему розмови:

— Чому я не бачу в тебе браслета студента магічної академії?

— Тому що лише планую цього року туди вступити, — відповів я.

— Але перепустки до академії в тебе немає, — заявив старий. — Збираєшся забрати її в простолюдинки?

— Мої плани туманні, як сам хаос, — продовжив я гнути свою лінію. — Надто велика невизначеність, щоб стверджувати щось напевно.

— Хочу подивитися на ваше тренування. — І знову старий різко змінив тему. — Цікаво, як маг хаосу третього рангу навчає магинь води й природи. Продемонструй нам свою майстерність.

— Зараз це неможливо, — промовив я. — З усієї магії води вчителі розповідали мені про «Крижаний шип». З усієї магії природи — про «Земляний шип». Це заклинання другого рангу. Якщо магині першого рангу використовуватимуть їх надто часто, їхні джерела згорять. Одне заклинання на годину — максимум, який вони можуть собі дозволити без шкоди для здоров’я. Свої заклинання дівчата застосували кілька хвилин тому.

— Правильно, згорять, — підтвердив старий. — Тебе добре навчали, магу хаосу. Але тобі така біда не загрожує? Продемонструй нам свій хаос.

Я підняв руку долонею вгору, і мою кисть огорнула сіра хмара.

— «Дотик хаосу». — Старий продемонстрував непогані знання моєї магії. — Без слів. Без магічної палички. З мінімальним нагріванням джерела. Цього ти тут навчаєш?

— Використання магії без концентратора й активатора, — підтвердив я.

— Який цікавий у тебе словниковий запас, — усміхнувся старий і погладив свою червону бороду. — Що ж, ми повернемося за годину. Не використовуйте заклинань без нас. Ученице, ми повертаємося до наших тренувань.

Троє магів вогню повернулися на свій полігон. Над ним відразу спалахнув захисний купол, а ще за якийсь час почав мерехтіти, поглинаючи випущену в нього магію. Принцеса зволила тренуватися.