Страница 40 из 87
Лабораторія виявилася величезною. Тельмари справді вирощували щурів у промислових масштабах. Навіщо їм стільки вибухонебезпечних істот? Тримати місто в страху? Нерозумно — місто й так повністю їм підкорялося. Тоді що?
Мілена підійшла до кліток і дістала кинджал.
— Убиватимемо щурів одного за одним? — запитала дівчина.
— Це довго, — відповів я. — Учинимо інакше. Допомагайте тягати.
Мене цікавили клітки, у яких сиділи щури з нашийниками. Ми розставили їх по всій лабораторії неподалік одну від одної, щоб знищення одного щура спричинило загибель інших. Довелося трохи повозитися, повертаючи уламки кристалів розломів назад до нашийників і таким чином активуючи їх. Сорен ретельно стежив, щоб не сталося випадкового вибуху, тому щоразу деактивовував артефакти монстрів.
Напевно, нашийники мали дистанційну активацію, але вона була мені невідома. Тому довелося діяти не зовсім звичайним способом. Я підвісив шпагу до гака під стелею й поставив під неї клітку зі щуром. Щоб гарантувати влучання, забив її різним мотлохом. Заблокований щур невдоволено пищав, але нічого вдіяти не міг. Під мотузку, яка утримувала мою шпагу, я поставив знайдену тут-таки колбу, куди вилив кілька реагентів. Змішавшись, вони утворили їдкий димок, який відразу почав роз’їдати мотузку. Хвилин за десять вона не витримає, і шпага проткне щура.
— Ідемо! — наказав я, запихаючи до сумки мандрівника залишки кристалів розломів. Надто це цінна річ, щоб ось так її залишати.
Цього разу дівчата поповзли першими. Рухалися ми швидко й зуміли вибратися з труби до того, як мотузка розчинилася.
— До ніші! — наказав я, розуміючи, що вихід із колектора охоронятимуть маги вогню. — Чекаємо!
За хвилину земля здригнулася. Зі стелі посипалися пил і дрібне каміння, десь стіни не витримали й стався обвал. З боку попереднього вибуху почулися стурбовані крики, і незабаром повз нас пробігли відразу шестеро магів вогню.
— Ідемо, — наказав я, буквально за руки тягнучи дівчат до виходу.
Робітників уже не було — струс спричинив іще один обвал, і всі поспішили забратися якнайдалі від небезпечної ділянки. Вибралися й ми, але на нас ніхто не звернув уваги. Навколо коївся справжнісінький хаос, тож на тлі таких самих брудних і запилених робітників ми нічим не вирізнялися.
Маги вогню кричали, розмахували руками, намагалися організувати натовп, який хлинув назовні, але виходило погано — ніхто не хотів ризикувати життям і повертатися до колекторів. Пішли й ми — миготіти перед очима магів вогню було нерозумно. Перш ніж зникнути за рогом, я кинув погляд у бік маєтку, де вирувала пожежа. Її джерело було далеко від центральної будівлі, але кілька споруд усе ж загорілися. Туди вже поспішали маги, щоб упоратися з вогнем, але поки вони дістануться підземної лабораторії, буде запізно. Усі монстри й механізми їх вирощування будуть знищені.
Довелося добряче пройтися, перш ніж ми змогли знайти вільний самохідний віз. Візники розуміли, що в районі маєтку Тельмарів коїться щось неймовірне, тому зайвий раз намагалися туди не заїжджати. Однак нам пощастило — якийсь маг природи приїхав до кафе неподалік, віз звільнився, і ми встигли його перехопити.
— Панове маги, куди вас доправити? — запитав візник.
— Мала міська арена, — скомандував я, дістаючи відразу дві срібні монети.
Лізти до каналізації, щоб тікати до «Ока буйвола», мені зараз не хотілося. Та й небезпечно це було — передчуття підказувало, що найближчими кількома днями міська підземна мережа буде переповнена магами вогню. Усі щури позабиваються до таких далеких закутків, що виколупати їх звідти стане неможливо. Щоб виконати завдання глави міста, потрібно чітко розуміти, де розташовані основні лігва сірих потвор, але такої інформації я не мав.
Тому вирішив скористатися ситуацією й вирушити на малу арену. Навряд чи зараз там проходять якісь змагання, тож вона буде вільною. Та й шукатимуть трьох магів де завгодно, тільки не на арені. Адже ми повинні ховатися, а не тренуватися в усіх на очах.
Мала арена розташовувалася далеко від центру й складалася з двох невеликих тренувальних полігонів, оточених невисокими глядацькими трибунами. Один полігон був зайнятий — на ньому тренувався якийсь маг. Причому вельми заможний і сильний — над полігоном установили захисний бар’єр. Хтось дуже не хотів, щоб за ним спостерігали.
— Оренда полігона до кінця дня — один золотий! — заявив розпорядник малої арени. — Установлення захисного бар’єра — чотири золотих!
— Без бар’єра, — промовив я, дістаючи золотий. У мене їх залишилося надто мало, щоб витрачати на якісь бар’єри.
— Ласкаво просимо на малу арену! — Розпорядник провів нас до полігона. — До кінця дня ця територія ваша!
Маг, який тренувався неподалік від нас, справді був сильним — захисний бар’єр раз у раз спалахував, поглинаючи чергове заклинання. Дивним було те, що на полігоні стояли тренувальні манекени, які поглинали майже всю випущену в них силу. Отже, маг або був надто сильним і вже встиг знищити всі манекени, або надто недосвідченим і просто не міг у них влучити.
— П’ємо. — Я витягнув із сумки мандрівника згорток з еліксирами.
Щоб дівчата не сумнівалися, я першим осушив свій флакон. Тілом відразу розлилося приємне тепло — джерело почало пульсувати, відчувши несподіваний приплив сил.
— Дивовижно! — Очі Мілени округлилися. — Воно наче живе!
— Не маю уявлення, про що ти, — огризнулася Наталі. Вона хоч і відчувала якісь зміни в тілі, але не розуміла, де вони відбуваються.
— Стій спокійно, — наказав я, підходячи до магині води.
— Тільки давай без рук! — відразу заявила Наталі, зробивши крок назад. — Скажи, куди покласти руку, я все зроблю сама. Або нехай простолюдинка мені допоможе!
— Це так не працює, — похитав я головою. — Або ти мовчиш і терпиш мої дотики, або допомогти тобі я не зможу й сила пройде повз тебе.
— Та щоб ти здох! — невдоволено скривилася Наталі. — Роби!
Я поклав долоню на груди синьоволосої. Дівчина здригнулася, наче її обпекло, затремтіла, але залишилася на місці. Хіба що стиснула кулаки так, що побіліли кісточки.
— Тепло, Наталі. — Я почав свою медитативну промову. — Під моєю долонею просто зараз почало формуватися тепло. Воно огортає тебе. Змушує розслабитися. Змушує прислухатися до себе. Проходить крізь усе тіло…