Соло. Книга 1

Переді мною було величезне приміщення, розділене на зони. Деталей із того місця, де я перебував, видно не було, але численні клітки зі щурами стояли повсюди. Причому щури були різних видів. Монстри з нашийниками, звичайні щури-тварини й ті, хто лише ступив на шлях зміни. Джерелом змін слугували уламки кристалів розломів, які передавали силу потворам, що бігали клітками.

Старий, який усім тут керував, виявився вельми огрядним чоловіком. Мабуть, можна було навіть сказати, що це бочка на ніжках. До труби, якою ми прибули, він не засунув би навіть ноги! Акуратна доглянута борідка й зачіска свідчили, що старий стежив за своєю зовнішністю. Навіть одяг мав досить дорогий вигляд. Утім, це не дивно. Цей чоловік завжди любив доглядати за собою. У клані Хаосу навіть жартували, що світ радше завалиться, ніж Сорен-яскравий з’явиться з розпатланим волоссям.

— Добряче ж тебе життя пошарпало, яскравий Сорене, — промовив я, вибираючись із труби.

Старий різко обернувся й виставив у мій бік обидві руки. В іншій ситуації з них напевно вирвався б «Спис хаосу», щоб пронизати ворога, але не цього разу. Тому що на руках і шиї старого поблискували красиві браслети з чорного металу. Магія, починаючи з третього рангу, була Сорену недоступна. Тельмари постаралися, щоб маг хаосу не завдав їм проблем.

Наталі й Мілена виповзли слідом за мною. Наталі вигадливо й красиво вилаялася, побачивши масштаб лабораторії з вирощування монстрів. Дівчина хотіла відразу кинутися до кліток, щоб прикінчити всіх щурів, але завмерла на місці, помітивши мій жест.

— Ми знайомі? — Сорен вихопив кинджал і вкрив руки «Дотиком хаосу». — Я бачу тебе вперше, магу хаосу третього рангу.

— Звісно, бачилися, — усміхнувся я. — Чи ти забув, хто підсипав тобі до шампуню червоний барвник, після чого цілий тиждень усі називали тебе магом вогню?

— Неможливо. — Очі старого широко розкрилися. — Це не можеш бути ти!

— Мене звати Соло, — представився я. — Ти краще розкажи, як примудрився дожити до таких поважних років? І що ти тут улаштував? Я ж правильно розумію, що це одна з технологій клану Хаосу з вирощування монстрів? Причому заборонена технологія.

— Соло. — Очі Сорена затуманилися через занурення у спогади. — А це справді можеш бути ти. Хаос великий і щедрий до тих, хто шанує його всією душею. Кумедно. Гарний жарт. Розкажи, за яких обставин ми бачилися востаннє, Соло.

— Я наказав тобі, Естору й Браґару забирати студентів і тікати порталами, — відповів я. — Як я дізнався, Естор нещодавно помер.

— Нещодавно? — усміхнувся Сорен. — Минуло десять років! Цілих десять проклятих років я стирчу в цьому місці, Соло! Усе, що ти бачиш, — творіння рук Естора. Це він мріяв про помсту, не я. Я лише хотів спокійно дожити свій вік, не згадуючи минулого. Але Естор був не з таких. Він ніколи не заспокоювався. Готував учнів, навчав їх, наставляв. Божевільний старий так і не зрозумів, що клану Хаосу більше немає. Що нас зрадили й стерли на порох. Але Естор програв. Хай яким хитрим був цей старий, маги вогню його переграли й змусили працювати на себе. Ці щури… Бодай вони всі були прокляті! Та бодай увесь світ був проклятий! Разом із тобою, Соло! Краще б я тоді помер разом із братами!

— Естор навчав магів хаосу? — Я виокремив головну думку. — Як їх знайти?

— Ти справді думаєш, що я знаю? — усміхнувся старий. — Естор ніколи не присвячував мене в такі плани. Він усе робив сам. Усі, кого ми витягли, стали його учнями, після чого зникли, розчинившись в Імперії та сусідніх королівствах.

— Мені сказали, що Естор готував учнів тут, у Трімусі. — Я згадав розмову з капітаном варти.

— Ти про тих, кого торкнувся хаос? Бездарі, нездатні створити навіть простеньке заклинання. Естор прибирав їм блок і навчав «Розкладання», щоб ці непотрібні маги знайшли хоча б якусь роботу. Хаос виродився, Соло. Справжніх магів більше немає!

Старий усівся на стілець, який натужно заскрипів під ним, і потягнувся до відкритої пляшки.

— Ніколи не думав, що мага хаосу восьмого рангу можна так легко зламати, — промовив я, дивлячись на свого колишнього соратника. Сорен був сильним воїном, але завжди діяв у складі груп.

— Час ламає всіх, Соло, — почувся голос у відповідь. — Не маю уявлення, що з тобою сталося й чому ти маєш вигляд якогось недомірка, але тебе час теж зламає. Хочеш запитати, чому я не влаштував тут вибуху? Тому що хочу жити! Так, мені майже сто двадцять років, десять із яких я невилазно сиджу в цій проклятій клітці, але однаково хочу жити, Соло! Нехай навіть так.

— Навіщо Тельмарам стільки монстрів? — запитав я.

— Ти мене питаєш? — Сорен навіть не думав відводити погляд від пляшки. — Не маю уявлення! Моє завдання — робити монстрів і прибирати за ними лайно, а не ставити запитання. Знаю лише, що останнім часом кількість створюваних монстрів сильно зросла. Партії йдуть одна за одною. Мені навіть не завжди вистачає часу доглядати за собою. Ще й цей придурок постійно сюди приходить, вимагаючи прискорити процес. Усе, Соло, ти мене втомив. Роби те, заради чого сюди прийшов!

— Скажеш щось наостанок? — запитав я.

— Котися в безодню, Соло! — пробурмотів Сорен. — І ти, і твої супутниці, і весь цей проклятий світ!

Удар шпаги був швидким і точним. Сорен сіпнувся, потягнувся до перерізаного горла й гепнувся зі стільця. Життя залишило мага хаосу.

— Спочивай із миром, брате, — прошепотів я, різким рухом струшуючи залишки крові з клинка.

— Навіщо ти так? — приголомшено запитала Наталі. — Він же міг нам допомогти! Викрити Тельмарів! Розповісти всім, чим займався під їхнім керівництвом!

— Іди сюди. — Я покликав дівчину й указав на чорні браслети. — Знаєш, що це таке?

— Пригнічувачі магії, — кивнула Наталі. — Їх надягають на магів, які порушили закон. Їх неможливо зняти.

— Це не просто пригнічувачі магії, — виправив я й показав на кілька символів, нанесених на обручі. — Це артефакт, який прив’язує мага до одного місця. Надзвичайно неприємна річ. Сорен розумів, що став вічним рабом цієї лабораторії, але продовжував чіплятися за життя до останнього. Тому що він завжди любив блищати, а в смерті немає яскравості. Там лише бруд.

— Щось не сходиться, — заявила Мілена й підійшла ближче. — Старий явно тебе знав, хоча стирчав тут так довго. Соло, а скільки тобі років насправді?

— У магів не заведено запитувати про вік, — відповів я з усмішкою. — Ми втрачаємо час — будь-якої миті сюди можуть повернутися наглядачі. Потрібно покінчити зі щурами.