Соло. Книга 1

— Мене вражає твоя безтурботність, Соло! — Наталі все ж постаралася заспокоїтися й відкинулася на спинку стільця. — Нас шукають, а ти спокійно сидиш у кафе й замовляєш собі морс!

— Зберігаючи спокій, Соло робить те, чого від нього не очікує ворог. — Мілена стала на мій бік. — Будь-який мисливець підтвердить тобі, що метушня й емоції шкодять.

— Ой, ти хоч замовкни! — прогарчала Наталі. — Простолюдинка ще мене повчатиме! Мені не подобається сидіти й нічого не робити! Потрібно йти до батька!

— Де на нас напевно чекають, — нагадав я.

— Але тут ми як на долоні! — Наталі знову не витримала й почала соватися на стільці, привертаючи увагу нечисленних відвідувачів кафе.

— Тут нас шукатимуть в останню чергу, — пояснив я. — Тож заспокойся й просто чекай.

Ми перебували в невеликому кафе в секторі клану Вогню. Навпроти нас стояла колись одна з найдорожчих крамниць одягу міста Трімус, але тепер від неї залишився лише обгорілий остов. Маги води й вогню, які прибули на місце, зуміли впоратися з пожежею, але не змогли врятувати вміст торговельної зали. І зараз кілька десятків магів вогню ходили попелищем, марно намагаючись знайти хоч щось уціліле.

Через цю подію кафе стояло порожнім, а ті нечисленні відвідувачі, які все ж прийшли до свого улюбленого місця, відволікалися не на нас, а на руїни крамниці. Гадаю, не щодня в центрі міста траплялося подібне неподобство.

Вхідні двері відчинилися, і до кафе вбіг хлопчик років дванадцяти. Простолюдин, можна навіть сказати безпритульний, але власника кафе це зараз не турбувало. Він, як і його гості, всю увагу приділяв знищеній крамниці.

— Пане магу, доставка! — промовив хлопчина радісним голосом і поклав на стіл невеликий згорток.

— Молодець! Нагорода твоя! — Я дістав срібну монету й кинув хлопцеві. Кругляк зблиснув і відразу зник у чіпких руках. — Труднощі були?

— Ні, пане магу! — Хлопець почав так енергійно мотати головою, що мені стало за нього страшно. — Як ви й казали, навколо будинку алхіміка багато магів вогню, але на мене вони уваги не звернули. Кому потрібен простий Яшка з клоаки? Пане магу, може, у вас є ще якісь завдання? Я все виконаю!

Яшку ми зустріли кілька годин тому, коли вибралися з каналізації. Пахло від нас непристойно, тож мені довелося активувати «Розкладання», очищаючи наш одяг. Кумедно, наскільки легко це виявилося — магія хаосу не могла розчинити одяг чи наші тіла, зате з брудом упоралася ідеально.

Власне, тоді я й побачив хлопця, який сидів біля стіни й робив усе, щоб ми його не помітили. Злився з нею майже ідеально. Поманивши його срібною монетою, я відправив Яшку до найближчої крамниці одягу, щоб він купив мені плащ із накидкою. Обидві дівчини дивилися на мене як на дурня. Дати гроші безпритульному й чекати, що він повернеться, міг лише цілковитий безумець. Або той, хто не сумнівався, що хлопець повернеться. У другому я був упевнений на всі сто відсотків. Яшка видався мені кмітливою людиною. Він точно розумів, що миттєва вигода значно гірша за постійну роботу на мага.

Натягнувши каптури й приховавши волосся, ми вирушили до центру міста, спостерігаючи за божевіллям, яке там коїлося. Бігали, здавалося, всі — згоріла крамниця Тельмарів стала надто незвичайною новиною, щоб її ігнорувати.

Коли я подумав, що потрібно вирушати до алхіміка, мене накрило занепокоєння. Увійти ми туди ввійдемо, але ось вийти буде проблематично. І тоді я знову скористався послугами Яшки. Наталі написала листа, у якому пояснила алхімікові ситуацію, попередила про зраду й попросила передати звістку батькові. Я ж попросив відправити разом із Яшкою нам еліксири стимуляції джерела. Якщо за нами ганяється цілий рід, потрібно ставати сильнішими.

— Ще завдання? — замислився я. — Є. Потрібна таверна з кімнатами для трьох невибагливих магів. Важливі ліжко й ванна, а не краса та вишукана кухня. Вхід до таверни має бути з каналізації, а сама вона — розташовуватися десь на околиці Трімуса. Крім того, потрібно домовитися про кімнати й простежити, щоб увечері прохід із каналізації був відчинений. Упораєшся?

Із кожним словом очі Яшки ставали дедалі круглішими, доки не перетворилися на два величезні блюдця. Вочевидь, ніхто ніколи не давав бідоласі такого складного завдання. Точніше, ніхто ніколи не покладав на Яшку такої відповідальності.

— Таверна «Око буйвола», пане магу! — відразу випалив Яшка. — Розташована біля самої стіни на території природників. Там мій батько завідує, він усе організує!

Чергову срібну монету отримав Яшка.

— Три кімнати, увечері вхід має бути відчинений, — наказав я.

— Ємність для обмивання після каналізації потрібна? — запитав хлопчина, демонструючи цікавий досвід.

— Ні, упораємося самі, — відповів я.

— Якщо в твого батька є таверна, чому ти тиняєшся центром, а не допомагаєш сім’ї? — запитала Мілена.

— Та нічим допомагати, пані магине. — Яшка злякався, але відповідав упевнено. — Це за кілька місяців відбою не буде, коли врожай зберуть і всі до Трімуса кинуться, щоб вигідніше його продати. Зараз туди ніхто не ходить. Місця там не дуже спокійні.

Останню фразу Яшка промовив майже пошепки, наче боявся, що ми передумаємо. Але мені це було лише на руку.

— Знаєш, як туди потрапити? — запитав я Наталі.

Синьоволоса дівчина подивилася на мене зі зневагою й лише фиркнула, не бажаючи озвучувати очевидного.

— Панове маги, цей простолюдин вам заважає? — до нас нарешті підійшов офіціант. — Мені його прибрати?

— Він уже йде! — Я кивком відправив Яшку домовлятися про кімнати, а сам подивився на офіціанта: — Я морс замовляв. Де він?

Офіціанта наче змило — стояти поруч із трьома дивними магами йому не хотілося. Незабаром нам принесли салати й мій морс, після чого всі знову припали до вікон, спостерігаючи за небувалим явищем. До попелища під’їхав один із самохідних возів, і з нього вийшов маг вогню. Судячи з того, як навколо нього заметушилися інші, хтось важливий.

— Ярґос, — прогарчала з ненавистю Наталі.

— Знайомий?

— Середній син глави роду Тельмар, — відповіла дівчина. — У Трімусі навіть є приказка: де пройшов Ярґос, там пройшла смерть. Він… Усі пожежі, що траплялися в місті за останні кілька років, — його рук справа. Довести ніхто нічого не може, звісно, але всі й так знають, що суперечити цій людині не можна. Це рівнозначно смерті.