Страница 31 из 87
Погляд зачепився за невелике мерехтіння біля стіни. Раніше його наче не було. Я підійшов ближче й побачив ще один артефакт. Невеликий аркуш, приклеєний до стіни, повільно тлів, зменшуючись у розмірах. Я перевів погляд на нашийник. Ось воно, виявляється, що тут відбувається!
Аркуш, який тлів на стіні, був таймером із функцією прив’язки. Із таким мені доводилося стикатися, тільки використовували таймер не для якихось щурів, а для верхових тварин-монстрів. Таймер був пов’язаний із їхньою збруєю й визначав ареал перебування, коли господар відправляв свого монстра відпочивати. Вийти за межі дії такого артефакту пов’язаний із ним монстр не міг. Так і тут — один із контурів нашийника щура відповідав саме за прив’язку до таймера. Хтось залишив потвору стерегти це місце.
Другий контур нашийника був контуром повернення — він був прив’язаний до іншого артефакту, що містився десь у глибинах колекторної мережі Трімуса. Щойно папірець на стіні остаточно руйнувався, щур отримував свободу пересування, але не свободу волі. Він повертався до свого лігва, де б те не містилося.
Цілком звичайні артефакти, використані на незвичайному монстрі. Так, саме монстрі — твариною щур уже не був. Хтось упіймав нещасного щуреня й піддав його змінам, перетворивши на здатного відчувати магію монстра. Зробив своїм помічником, який виконував цілком визначені завдання. Але які? Контроль перехрестя?
Контроль, але не в частині спостереження, а у сфері охорони. Це пояснив мені третій керувальний контур нашийника — артефакт з активованим заклинанням школи вогню. Яким саме було це заклинання, я не знав — моїх теперішніх навичок було недостатньо, щоб розібратися в тонкощах енергетичних потоків. Але одне я зрозумів: заклинання спрацьовувало, щойно в тілі щура з’являвся наскрізний отвір або його розривало на частини. Хтось серйозно заморочився, прив’язуючи артефакт до звичайного монстра, — цей нашийник спрацьовував лише із цим щуром. На іншого його надягти було не можна.
Я витягнув із нашийника невеликий кристалик, деактивувавши його. Відчуття небезпеки відразу зникло — нашийник став безпечним. Яке б заклинання не вклав хитрий артефактор у своє творіння, без живильного кристала воно не працюватиме.
Мілена й Наталі терпляче чекали на мене за рогом. Тепер, повернувшись до глухого кута, я зрозумів, що жоден це не глухий кут. У стіні, яка здавалася суцільною, було кілька великих отворів. Людина туди не пролізе, зате кішка — запросто. Або, як у нашому випадку, щур із установленим на ньому артефактом.
— Бачила щось подібне? — Я передав Наталі нашийник.
— Уперше бачу, — похитала головою синьоволоса. — Очевидно, якийсь артефакт, але я не розумію його призначення.
Судячи з тону Наталі, порушувати тему з Тарвіном вона не бажала, вважаючи це внутрішньою справою роду Блеквуд. Її право — я не збирався лізти туди, куди мене не кликали. Хіба що вирішив уточнити:
— Моєму слузі нічого не загрожує?
— Ніхто не сунеться до алхіміка сьомого рангу. — Наталі явно не хотілося говорити на цю тему. — Його контролюють із самої столиці. Якщо щось станеться, з’являться слідчі Імператора, а Тельмарам цього не потрібно. Тож до Альміріуса ніхто не полізе.
— Але й нас туди не пустять, — озвучив я думку, що витала в повітрі. — Гаразд, це не має значення. Ходімо, покажу дещо цікаве.
Я відвів дівчат до щура й, витягнувши його зі смердючої рідини, розклав на камінні у всій красі.
— Ось такі монстри тут мешкають, — заявив я, пояснюючи принцип дії артефакту. — Нашийник начинений заклинанням вогню.
— Чому монстр, а не звичайна тваринка? — запитала Мілена, на що Наталі закотила очі й простогнала:
— Та звідки ти така вилізла? Ну гаразд, ти простолюдинка, але не знати таких елементарних речей — це вже занадто! Придивися, селючко! Тіло щура зазнало змін. Де ти бачила такі лапи в щурів? До того ж це артефакт, а зональні артефакти на тварин не діють. Лише на монстрів, які відчувають магію.
— Тобто монстр — це звір, який уміє відчувати магію? — анітрохи не зніяковівши, запитала Мілена, заслуживши в моїх очах повагу. Не соромно чогось не знати. Соромно вдавати, що все розумієш, хоча насправді це не так.
— Усе правильно, — підтвердив я. — Щурячий король, про якого я говорив раніше, — такий самий монстр. Змінена тварина, яка навчилася відчувати магію й підкорила свою зграю.
— Я досі вважаю, що це неможливо! — Наталі вперто стояла на своєму. — У Трімусі не може з’явитися щурячий король! Захисний купол не дозволить статися такій мутації!
— Він і не з’являвся, — спокійно відповів я й кивнув на мертвого монстра. — Він один із цих.
— Цих? — Запитання синхронно пролунало і від Мілени, і від Наталі.
— Ви ж не думаєте, що це єдиний щур, який підкоряється тим, із ким ішов Тарвін? Цього щура поставили на перетині колекторів, щоб він відстояв своє й повернувся до лігва. Гадаю, просто зараз усі переходи колекторів охороняють такі монстри. До речі, Наталі, за останні кілька років у Трімусі траплялися пожежі?
Судячи з того, як подивилася на мене дівчина, пожежі траплялися, причому неодноразово.
— І траплялися вони, за дивовижним збігом обставин, із майном тих, хто намагався сперечатися з Тельмарами? — продовжив допитуватися я. — Ось тільки довести причетність найбагатшого роду столиці області не вдавалося. Тому що всі вони в день пожежі перебували, не знаю, на якомусь обов’язковому заході?
— Та хто ти такий, магу хаосу? — У голосі Наталі з’явилися нотки страху. — Звідки ти звалився на нашу голову?
Погляд дівчини опустився на щура, після чого Наталі навіть ковтнула, усвідомивши, що відбувається.
— Хочеш сказати, що всі пожежі влаштовували не люди, а монстри? Ось ці щури? Але навіщо тоді мою сім’ю відправили сюди? Ми ж заважаємо!
— Вас відправили сюди, щоб прибрати зайвих. Можу помилятися, але кілька нашийників не спрацювали як слід. Щури вижили. Вони загубилися в надрах колекторної мережі, поступово формуючи навколо себе зграю. Це ж монстри, а не звірі. Вони живуть значно довше за своїх звичайних родичів. Що ж до завдання — із ним усе гранично зрозуміло. Твоя сім’я не повинна знищити щурів — вона має зазнати краху, отримавши незмивну пляму ганьби на репутації. Навіть щурів винищити не змогли! Хто довірить щось серйозне такому роду? Я ж правильно розумію, що твоя сім’я розраховує отримати якесь замовлення чи контракт?
Наталі нічого не відповіла, але цього й не було потрібно — усе було написано на її обличчі. Приховувати емоції дівчина зовсім не вміла.