Страница 26 из 87
Позаду неї були відчинені дверцята, за якими зникла незнайомка. Небезпеки від неї я не відчував, тоді як із боку вулиці сюди прямувала сама смерть. Перестрибнувши через стійку, я побіг слідом за магинею води, побіжно відзначаючи, що Ястін і Мілена рухаються за мною. Разом із нами вирушив і бармен.
— Сюди! — Незнайомка знайшлася на продуктовому складі таверни. Вона стояла над відкритим лазом, що вів кудись до підземель Трімуса. — Лоріне, прикрий!
— Так, пані, — кивнув бармен і підняв один із мішків, щоб закрити ним прохід.
Зволікати було не можна. Незнайомка першою зникла в проході, слідом я пропустив Ястіна, Мілену й нарешті поліз сам. Щойно я провалився в отвір, як згори на прохід упав мішок. За ним, як я зрозумів, ще кілька — бармен ретельно приховував лаз, яким ми втекли.
Хоча лазом це назвати було не можна — ми опинилися в каналізаційному колекторі Трімуса. Світло сюди пробивалося крізь невеликі віконця згори, через які весь бруд ішов зі столиці, а сморід стояв такий, що міг позмагатися з «ароматом» клоаки.
Незнайомка швидким кроком рушила вперед, навіть не думаючи активувати світлові артефакти. Вона хлюпала смердючою рідиною, не звертаючи на неї уваги. Довелося йти за нею — небезпека хоч і зменшилася, але не зникла. Мене й далі прагнули вбити.
Ми йшли хвилин тридцять — бігати в колекторах виявилося неможливо. Багато разів звертали, щоразу рухаючись новим шляхом. Несподівано ми зупинилися, і незнайомка тихо пробурмотіла:
— Тільки цього вам зараз бракувало!
Попереду, кроків за п’ятдесят, кілька колекторів об’єднувалися, утворюючи перехрестя. І цим перехрестям рухалася вируюча сіра маса, перетинаючи наш шлях.
— Підемо іншим шляхом! — прошепотіла дівчина, діставши магічну паличку й спрямувавши її в коридор.
— Що в тебе із заклинаннями? — запитав я, підходячи ближче. Щури нас іще не помітили, але це було ненадовго. Рано чи пізно ці потвори неодмінно звернуть увагу на чотири смачні шматки м’яса.
— «Водяна куля», — відповіла дівчина. — Вона не допоможе.
«Водяна куля» була заклинанням першого рангу. Студенти вивчають його в перший рік, поступово перетворюючи на «Водяну стіну» та «Водяний шип». Якщо наша супровідниця впевнена, що її заклинання буде недостатньо, отже, воно ще не трансформувалося в щось серйозне.
— Прокляття! Помітили! — мало не прокричала незнайомка, коли два щури відокремилися від потоку й попрямували в наш бік. — Потрібно йти!
— Обов’язково підемо, — запевнив я, активуючи два «Дотики хаосу». — Тільки не зараз. Ви ж найняли мене, щоб я допоміг вам позбутися цих потвор? То чому нам від них тікати, якщо вони самі прийшли до нас?
Після поглинання кристала розлому третього рангу моє джерело непогано виросло, але перевірити його в справжньому бою можливості ще не було. Три канали зв’язку забезпечували добре охолодження, тож на півтори-дві сотні заклинань я міг розраховувати. Тікати, маючи такий запас магії, — остання справа. Особливо коли проти нас виступили звичайні звірі.
Щури, які прямували до нас, здохли за лічені миті, отримавши «Дотик хаосу» просто в голову. Проте головне для своєї зграї вони зробили — встигли пропищати про небезпеку. Потік гризунів розділився, і в наш бік ринула ціла лавина смертоносних потвор.
Незнайомка вилаялася. Усвідомивши, що тікати запізно, вона витягнула в бік щурів магічну паличку й заговорила:
— О, стихіє води, почуй мій заклик! Буйство води, наділи мене своєю могутністю й знищ ворога, що став на моєму шляху! «Водяна куля»!
Із наконечника магічної палички зірвалася крапля води, яка відразу перетворилася на водяну кулю завбільшки з половину мого тіла. Снаряд полетів уперед і врізався в щурів, які наступали. Точніше, в тіла загиблих щурів, убитих моїм «Дотиком хаосу». Поки магиня води творила одне заклинання, я встиг активувати п’ятдесят, не дозволяючи щурам прорватися до нас.
Водяна куля вдарила в гору трупиків і утворила велику дірку, крізь яку відразу хлинула нова хвиля щурів. Зубасті потвори явно забули про інстинкт самозбереження, якщо так перли вперед, не звертаючи уваги на кількість убитих товарок.
Я всміхнувся й продовжив відправляти вперед сірі хмаринки. Усе йшло не просто добре — ідеально! Вочевидь, захисний купол, що накривав Трімус, впливав не лише на погоду, а й на всіх, хто перебував під ним. Він забирав частину напруження з мого джерела, значно збільшуючи мою руйнівну міць. Якщо спочатку я планував активувати «Дотик хаосу» дві сотні разів, то тепер розумів, що в резерві маю не менше чотирьох сотень застосувань! Усе ж три канали зв’язку та джерело, яке поглинуло два кристали розломів, були досить вагомою силою, щоб не боятися якихось щурів.
Магів — так, боятися варто. Для безпечного використання «Поглинача» потрібні п’ять каналів зв’язку й потужне джерело. Без «Поглинача» перетворити на хаос спрямовану в мене магію я не зможу, тому поки лише захисні артефакти. На п’ятому ранзі взагалі відкривається багато корисних заклинань. Моє улюблене атакувальне — «Спис хаосу», захисне — «Дзеркало хаосу», універсальне — «Розкладання». Хоча останнє можна використовувати вже зараз, із трьома каналами. Перетворити на енергію хаосу щільні предмети не вийде, але всяку гидоту, наприклад бруд, що налип на чоботи, — запросто. Тому магів хаосу й використовують для очищення стічних вод. Три зв’язки, мінімальне джерело — і вперед, очищуй навколишній світ!
— Та хто ти такий? — приголомшено запитала дівчина, коли потік щурів відступив. Нарешті до сірих потвор дійшло, що відбувається щось неправильне, і вони втекли з майже повністю забитого колектора. Дві водяні кулі принесли мало користі — прохід з’явився, але пройти крізь нього не вийде.
— Сюди потрібно прислати прибиральників, — промовив я, ігноруючи вигук незнайомки. — Залишати тіла щурам — лише годувати їх. Ти казала, що є обхідний шлях? Ідемо?
Спалахнули два яскраві сині ока — наша супровідниця явно була невдоволена, що її ігнорували. Однак завдання виявилося важливішим, і невдовзі ми знову вирушили блукати просторами підземного світу Трімуса. Не маю уявлення, як саме, але дівчина чудово орієнтувалася в хитросплетінні всіх цих труб, жодного разу не збившись. Незабаром ми дісталися чергової металевої драбини, і наша провідниця першою полізла нагору. Дівчина особливим чином постукала в замкнені металеві двері, і нам відчинили.
— Устигла? — почувся напружений голос.