Соло. Книга 1

Розділ 7

Таверна «Дар води» явно переживала не найкращі часи. Вицвіла вивіска потребувала оновлення, невеликі двері, розташовані на рівні грудей, перекосилися, а вікна не бачили миття від самого свого створення тисячу років тому. Від міської стіни таверну відділяла невелика дорога, і, судячи з тьмяних артефактів освітлення, цей район Трімуса явно не входив до переліку привабливих для знаті.

Повсюди на землі сиділи простолюдини, яких пропустили вартові. Хтось їв просто на вулиці, хтось заколисував немовля, хтось дивився на нас спідлоба, вирішуючи, чи можна встромити нам у бік ножа, чи краще з магами не зв’язуватися. Від клоаки, що містилися буквально за стіною, це місце відрізнялося тим, що будинки тут були кам’яними, та й на землю ніхто намагався не справляти нужду, скидаючи все до широких каналізаційних стоків.

— Пане Соло, такі двері називаються пендельтюром, — блиснув знаннями Ястін, коли ми підійшли до входу. — Відчиняються в обидва боки, а особливий пружинний механізм повертає їх назад. Зроблені спеціально для того, щоб ті, кого викидають із таверни, не розбили собі голови, врізавшись у двері.

— І навіщо мені зараз це знання? — запитав я колишнього бібліотекаря.

— Та це… Ви ж напевно не знали, — почервонів мій слуга. — Ось я й… Перепрошую, пане, забувся. Надалі такого не повториться.

— Чому ж? — усміхнувся я. — Нове — основа розвитку. Тож дозволяю тобі мене розвивати. Але нові слова мають бути такими самими, як цей пендельтюр. Незвичайними й явно непридатними у звичайному житті.

— Дякую, пане Соло! — просяяв Ястін. — Я обов’язково знайду для вас багато цікавого. Ось, наприклад…

Ястін замовк, побачивши мій застережливий жест.

— Не більше одного слова на день. — Я відразу окреслив межі. — Заходимо!

Усередині таверна мала значно кращий вигляд, ніж зовні. Добротні дерев’яні меблі, барна стійка, звичайні й високі барні стільці. Дівчата в довгих синіх сукнях і чистих білих фартухах розносили їжу, а численні відвідувачі не намагалися ловити їх, щоб потискати в обіймах.

Причину такої культури я знайшов відразу. Барменом виявився чоловік років тридцяти з пишною синьою шевелюрою. Він вправно готував коктейлі тим, хто сидів за барною стійкою, примудряючись стежити за всім, що відбувалося в таверні. Я відчув швидкоплинну загрозу, коли його погляд зупинився на мені, але вона швидко зникла. Наче бармен мав якісь рахунки з воїнами хаосу, а зрозумівши, що я не той, хто йому потрібен, утратив до мене інтерес.

— Панове бажають повечеряти? — Одна з офіціанток зустріла нас біля входу й, отримавши кивок, відвела до вільного столика. — Що замовлятимете?

— Три великі шматки тушкованого м’яса, різних свіжих овочів, та побільше, кілька глечиків морсу й коржів, — відповів я, зробивши замовлення на всіх. — Поки все, далі подивимося.

Судячи зі здивованого обличчя офіціантки, без пива чи вина їжу тут до нас ніхто не замовляв, однак мені не хотілося наражати свій організм на зайвий ризик. Та й Мілені зараз нічого зайвого не потрібно. Ось домовимося з родом Блеквуд, тоді й спробуємо місцевий алкоголь.

— Соло, хто ти такий? — прямо запитала Мілена, щойно офіціантка відійшла.

— Звичайний житель далекого королівства, — відповів я.

— Ти не схожий на звичайного жителя. — Дівчина наполегливо прагнула з’ясувати правду. — Ми одного віку, але в тебе якийсь нереальний для такого віку досвід. Те, як потрібно шукати ресурси в розломі, не можна вивчити з книжок. Я знаю, про що говорю, ти діяв так, як наші мисливці, що читають сліди звірів завдяки самому лише досвіду. Ти спокійно спілкуєшся з іншими магами, не відчуваючи страху чи ніяковості. Гадаю, зі знаттю теж перетинався, так? За тобою полює один із найбагатших родів нашої області, про який навіть я чула у своєму селі, а вся твоя реакція зводиться до того, щоб розвести руки й сказати: «Таке буває». Так не буває!

— Тихіше, Мілено. — Я заспокійливо підняв долоні. — Ти привертаєш до нас надто багато уваги. Мене справді звати Соло, і я справді прибув до Імперії з іншого місця. Це все, що тобі потрібно про мене знати. І якщо вже в нас зайшла така розмова, давай відразу окреслимо всі межі. Я врятував тобі життя, зробив магинею, навчив шукати ресурси в розломах, дав можливість вступити до магічної академії й простежу, щоб ти живою дійшла до воріт цієї академії. Якщо ми зуміємо домовитися з кланом Води, найближчі п’ять днів я навчатиму тебе користуватися магією. За це я не вимагаю плати ані зараз, ані в майбутньому. Можеш вважати це моєю доброю волею. Однак щойно ми ввійдемо до воріт академії, то розійдемося в різні боки. У нас різні стихії, різна підготовка, різні цілі, та й спілкування з воїном хаосу не зробить тебе популярною.

— Наче мені потрібна ця популярність, — фиркнула дівчина, але замовкла, побачивши мій серйозний погляд.

— Не варто недооцінювати такі речі, Мілено, — заявив я. — Бути вигнанцем у групі важко. Багатьох це ламає.

Я знав, про що говорив: за двадцятирічну кар’єру викладача академії клану Хаосу надивився всякого. У юності люди жорстокі. Аж до того, що готові вбивати тих, хто не погоджується з їхньою думкою.

Незабаром принесли їжу, і наша розмова припинилася. Мілена поринула в роздуми, Ястін намагався перетворитися на предмет меблів, а я сидів і спостерігав за залою, відзначаючи, як багато простих людей ходить до цієї таверни. За весь час, що ми тут перебували, не з’явилося жодного мага.

Поступово почало наростати відчуття небезпеки. Спочатку невагоме, воно з кожною хвилиною посилювалося, доки не перетворилося на тривогу. Сюди, до таверни «Дар води», ішов хтось, хто прагнув мене вбити. І цей хтось цілком міг це зробити.

— Ідемо! — наказав я, підводячись із-за столу. — Залишатися тут далі небезпечно!

Тривога почала перетворюватися на паніку. З боку вулиці почулися крики й брязкіт зброї. «Вогняна куля!» — прокричав хтось, і повітря зашипіло. Пролунав істеричний жіночий вереск, тупіт безлічі ніг, чийсь крик болю, що переходив у хрип.

— Соло, сюди! — почувся жіночий голос. Озирнувшись, я побачив біля барної стійки загорнуту з головою в плащ магиню води. Синє пасмо, яке вибивалося з-під каптура, чітко вказувало на її кланову належність.

— За мною! — наказав я своїй групі й підбіг до барної стійки.