Страница 20 из 87
Я ж удав, що нічого не зрозумів, поступово усвідомлюючи, що відбувається в сучасній Імперії. Жив собі простий коваль, і несподівано в нього народилася вродлива дочка, пов’язана зі стихією природи. Таке хоч і рідко, але трапляється, знаю із власного досвіду — Тарін-Сольник теж був родом із простого села. Ось тільки дев’яносто років тому клани відразу забирали таких дітей до себе, виховуючи їх у спеціальних школах. Тепер, як я зрозумів, клани ігнорують появу дітей простолюдинів, які відчувають стихію. Адже до двадцяти трьох років усі вони гарантовано помруть. Така доля кожного, хто не пройшов ініціацію.
Але ж це безглузде марнування безплатних ресурсів! Забери таких дітей, виховай їх — і не матимеш відданішого воїна стихії! Взяти хоча б мене — я ані секунди не шкодував, що присвятив усе своє життя клану Хаосу. Тому що мене так виховали! Виховали з думкою, що мій клан величний і всі його воїни — найкращі у світі. Коли маєш таку підтримку, легко перетворитися на того Таріна-Сольника, якого поважала вся Імперія. Дівчина, яка стояла переді мною, була значно сильнішою за мене колишнього. Про це свідчили очі. Тим дивнішим було рішення клану Природи ігнорувати Мілену.
— Виходить, мені потрібно вчитися? — замислилася Мілена. Дівчина мені сподобалася. Вона не стогнала через важку долю, не переживала через те, що клан Природи від неї відвернувся. Одну проблему розв’язано — потрібно розв’язувати наступну. Обожнюю конкретних людей, які не розпорошуються на зайві емоції.
— Ідеальним для тебе буде вступ до обласної магічної академії, — підтвердив я.
— Батько дізнавався про це, — усміхнулася дівчина. — Академія розподіляє перепустки серед кланів, залишаючи у вільному доступі лише десять запрошень. Там за них така гризня, що люди одне одному горлянки перегризають у надії урвати перепустку. Ти ж розумієш, що станеться, якщо вони не потраплять на ініціацію?
— Помруть, — відповів я, визнаючи право такого підходу на існування. Якщо в кланів немає відбою від нових рекрутів, їм справді буде байдуже до якоїсь простолюдинки. Нехай у неї навіть замість очей сама стихія. Якщо вона не здатна відстояти своє право на життя, у розломах їй нічого робити.
— Що далі? — запитала Мілена. — Навчити мене магії природи, як я зрозуміла, ти не можеш?
— Теоретично можу, але краще залишити це справжнім учителям, — відповів я. — Із мого боку достатньо того, що я провів тобі ініціацію. Дивись, ми можемо зараз вийти з розлому, і він зникне. Я поверну тебе батькові. Але можемо трохи затриматися тут, пройтися околицями й пошукати цінні ресурси. Цей розлом хоч і молодий, але, якщо він спромігся створити прорив, обов’язково матиме кілька особливих каменів. Можу показати, де їх шукати і як видобувати. Заодно поясню, чому вони такі цінні.
— Згодна! — Очі Мілени заблищали. — Яку плату ти з мене візьмеш?
— Плату? — здивувався я. — Плату ти візьмеш із себе сама. Після того як я зламав твій блок і нагодував лікувальною кашею, твій організм почав посилено відновлюватися. За кілька годин ти відчуєш такий голод, що будеш готова зжерти навіть он те дерево. Повір — воно несмачне, але тебе це не зупинить.
— Знання важливіші! — рішуче промовила Мілена. — Я готова! Показуй, що тут і де!