Соло. Книга 1

За звичайних обставин у кожній зоні перебував би свій альфа — заступник ватажка, але в нашому випадку взагалі нікого не було. Порожній простір, наповнений цінними ресурсами. Якоїсь миті, побачивши невеликий гриб, я навіть пошкодував, що не можу використати пошукове заклинання. Упевнений, у розломі третього рангу мені вдалося б знайти багато чого дорогого й цінного.

Але все це потім! Спочатку потрібно розібратися з майбутньою воїтелькою природи. Якщо, повторюся, вона захоче боротися за своє життя.

Кристал перебував у найдальшому кінці третьої зони. Це був молодий розлом — кристал був не більше долоні. Рік, максимум два, не більше. Поклавши дівчину на землю, я опустив одну руку їй на груди, другу — на кристал, після чого заплющив очі, занурюючись у медитацію.

Щоб зламати блок, його потрібно було спалити енергією. Зазвичай я робив це силою свого внутрішнього джерела, не вдаючись до позиченої могутності, але в теперішньому стані зламати чужий блок не міг. Довелося використати кристал сили, що трапився під руку.

Послідовність роботи нічим не відрізнялася від попереднього разу. Візуалізувати перешкоду. Наситити її енергією. Змусити перешкоду вкритися тріщинами. Підірвати. Сформувати канал зв’язку.

Ні, відмінність усе ж була — формувати в недосвідченого мага відразу три канали зв’язку неправильно. Нехай навчиться працювати з одним. Тим більше що це дуже енерговитратний і скрупульозний процес, на який мені зовсім не хотілося витрачати час.

Розплющивши очі, я подивився на дівчину. Моя робота була завершена — блок джерела знищено. Далі почалася боротьба за життя вже самої дівчини. Кілька років вона жила з жахливим внутрішнім напруженням. Кожен м’яз, кожна частинка її тіла були натягнуті й ніколи не відпочивали — такими є неприємні особливості розбурханого джерела. Відомі випадки, коли молоді люди навіть спати в цей час не могли, настільки їм було важко.

Тут же був максимально занедбаний випадок. Дівчина жила з божевільним внутрішнім напруженням, а тепер, зовсім несподівано для тіла, цього тиску не стало. Різко й без попередження! Тіло розслабляється й намагається довести розуму, що боротися більше не потрібно. Усе, можна розслабитися й насолоджуватися. Слабкий розум може неправильно зрозуміти такий сигнал і згаснути. Боротися більше не потрібно. Отже, не потрібно й жити.

Дівчина, яка лежала на землі, безперечно хотіла жити. Вона все ще була слабкою, але в зелених очах не було ані натяку на безвілля чи слабкість. Знову всміхнувшись, я прибрав руку з грудей дівчини й, порившись у сумці мандрівника, дістав усе необхідне для приготування вже звичної лікувальної каші. Мабуть, зараз вона підійде значно краще навіть за найефективніше зілля лікування. Каша, якщо втримати її в собі, дає матеріал для зміцнення м’язів. А їх у цієї дівчини зовсім немає.

— Ти повинна це з’їсти, — пояснив я, сідаючи поряд із дівчиною й укладаючи її голову собі на коліна. Зачерпнувши першу ложку, я вільною рукою відкрив дівчині рот, заштовхав місиво всередину й відразу стиснув їй щелепи, не дозволяючи виплюнути цю гидоту.

Очі дівчини округлилися. Вона навіть знайшла в собі сили опиратися, намагаючись вирватися, але де там! Довелося ковтати — тримати в роті огидну кашу було майже неможливо. І ось так, ложка за ложкою, я згодував їй усю миску. Причому ближче до кінця трапези мені вже не доводилося відкривати й затискати їй рот — дівчина виявилася розумною й уміла робити правильні висновки. Так — гидота. Але ця гидота працювала!

— Полеж, — промовив я, залишивши свою підопічну на землі. — Хвилин за тридцять у тебе з’являться сили, але рухайся обережно. Новим м’язам потрібен час.

Сам же я перевів погляд на кристал сили. Він уже активно мерехтів, готовий породити нового ватажка своїх потвор. Забарився б я ще десь на годину-дві — довелося б битися з черговим вовком червоного полум’я. Влаштовувати собі ще одне випробування мені не хотілося, тому я поклав руки на кристал і заплющив очі.

Настав час посилюватися!

Молодий розлом третього рангу дав мені менше енергії, ніж старий розлом першого. До того ж не залишив після себе навіть найпростішого артефакту — той просто не встиг сформуватися. Проте це була енергія, яка безперечно посилила моє джерело. Нові заклинання все ще залишалися недоступними, але «Дотик хаосу» став сильнішим.

Коли я підвівся, дівчина вже стояла на ногах. Усе така сама худа, схожа на обтягнутий шкірою скелет, але тепер на ньому справді почали з’являтися м’язи. Лікувальна каша активно запрацювала, і найближчими кількома днями дівчина багато їстиме. Тіло почне відновлюватися.

— Іти можеш? — запитав я, відзначаючи, що нездорова худорба не змогла приховати миловидності. Дочка коваля була вродливою, принаймні за моїми мірками.

— Можу, — відповіла дівчина приємним голосом. — Це була ініціація? Пане, ви зробили мене магинею, і тепер я не помру?

— Ти стала воїтелькою природи-початківицею, — підтвердив я. — Тепер тобі потрібно багато тренуватися, підкорювати свою стихію, активувати перше заклинання. І давай відразу визначимося — жодних «пане» чи чогось подібного. Це дозволено тим, хто ще не став воїном стихії. Тепер, коли ти нехай і початківиця, але все ж магиня, у тебе немає права повзати перед кимось навколішки, заглядати в очі й випрошувати щось смачніше. Як тебе звати?

— Мілена, — промовила дівчина й напружилася, наче чекаючи удару. — Просто Мілена. Це проблема?

— Мене звати Соло, — усміхнувся я. — Просто Соло.

— Яке незвичайне ім’я, — протягнула дівчина. — Ти теж простолюдин?

— Я воїн хаосу, — пояснив я. — Або маг хаосу, тут кому як зручніше.

Дівчина промовчала, але з її погляду стало зрозуміло, що про магів хаосу вона чула. Що там Ястін казав? Непотрібні бездарі, здатні лише очищати стічні води? Таке саме уявлення про магів хаосу було й у Мілени, ось тільки те, що вона побачила, ніяк не збігалося з наявними знаннями. І, що мені сподобалося найбільше, Мілені вистачило розуму не озвучувати свого запитання.