Страница 16 из 87
Попри те що рухатися диким лісом було досить важко, ми майже побігли. Щоправда, хвилин за п’ятнадцять я ледве не почав випльовувати легені, але результату було досягнуто — до наших вух долинули звуки битви.
Судячи з іржання коней, реву монстрів і дзенькоту сталі, люди билися й, вочевидь, програвали. Вичавлюючи із себе рештки сил, я проломився крізь густі кущі й вивалився з лісу на широку дорогу.
Метрів за сто від нас точилася битва. Кілька десятків потвор розломів незрозумілого рангу оточили караван із повозок. Оборону було організовано досить ефективно, ось тільки сили виявилися надто нерівними. Повозки були хоч і не найпростішими, але й не дорогими. Охорони в таких зазвичай не надто багато. Не думаю, що за шістдесят років щось сильно змінилося. Судячи з того, що я бачив, із потворами билися п’ятеро. Ще двоє стріляли з луків, але навичок їм явно бракувало — стріли відскакували від потвор. Багато коней уже загинули, одного потвори доїдали просто зараз, і лише дві перелякані тварини поки залишалися цілими.
Я хотів залишити Ястіна на місці, але варто було про це подумати, як у грудях кольнуло. Не можна!
— Забирай спис і за мною! — наказав я, кидаючи непотрібну зброю. У лісі вона допомагала пробиратися крізь бурелом, тепер лише заважатиме. Я воїн хаосу, а не списник!
Мене помітили, й почулися крики. Серед людей, які збилися докупи, промайнули довгі зелені коси, але це я відзначив побіжно — не лише люди, а й потвори помітили мою появу. Половина з них перестала розхитувати повозки й повернулася в мій бік. Мабуть, не щодня монстри розломів бачать, як хтось біжить на них. Зазвичай тікають від них.
— Здохни! — наказав я, відправляючи вперед один «Дотик хаосу» за іншим. За ніч джерело охололо, тож мене має вистачити щонайменше на п’ятдесят заклинань.
Перший десяток монстрів упав на землю й забився в несамовитому витті, намагаючись роздерти шкіру. Судячи з того, як довго вони помирають, у них щонайменше другий ранг! Безумовно, не перший. Але це не має значення — мого теперішнього стану з лишком вистачить навіть для розлому третього рангу.
Почувши рев своїх товарок, чудовиська виявили неймовірну групову злагодженість і кинулися на мене. Якоїсь миті я навіть почав думати, що доведеться відступити — надто багато монстрів на мене бігло. Однак «Дотик хаосу» подіяв раніше, ніж потвори мене наздогнали. Коли до мене підбіг Ястін, двадцять сім чудовиськ качалися по землі, виючи від дикого болю.
Забравши спис, я взявся за не найприємнішу, але обов’язкову частину своєї роботи — обривав життя тих, кого не встиг добити мій хаос. Із двадцяти семи він зжер лише шістьох. Решту довелося добивати власноруч.
— Пане магу? — почувся голос із боку повозок, однак старий замовк, побачивши мій застережливий жест. Небезпека не минула. Радше навпаки — вона лише посилилася.
— Ястіне, за повозки! — наказав я, забираючи в старого й другий спис.
Він не сперечався й змією поліз під днища. Я ж повернувся в той бік, звідки ми прийшли. У лісі щось рухалося, про що свідчили гілки, які ламалися. Неподалік від нас густі кущі несподівано почорніли й спалахнули яскравим полум’ям. Листя згоріло майже миттєво, пропускаючи величезну тушу чергового монстра.
Я важко задихав, зрозумівши, кого до нас принесло. Потвори, яких я щойно вбив, були супроводом ватажка розлому. Десь неподалік міститься розлом третього рангу, і в ньому стався прорив. Усі монстри, що водилися в проколі простору, вибралися назовні, щоб знайти для свого кристала більше «їжі».
Чому я впевнений, що розлом третього рангу, а не другого, як думав раніше? Тому що вовк червоного полум’я зароджувався в розломах саме з третього рангу. І одна така потвора стояла переді мною, люто шмагаючи себе по боках двома довгими хвостами й струшуючи краплі рідкого полум’я на землю.
Оце вже цікавіше. Там, де є розлом третього рангу, та ще й із проривом, є можливість добре посилити своє джерело. Сила мені не завадить. Тож уперед!