Страница 13 из 87
Розділ 4
— Убити його!
Таріс Зорен досить швидко зорієнтувався і, не бажаючи бруднити руки, наказав трьом воїнам прикінчити непроханого гостя. Жодних переговорів чи запитань про те, хто я такий і що тут роблю. Те, чим тут займалися представники роду Зорен, явно порушувало закони Імперії, тож залишати свідків ніхто не збирався.
Що ж, це розв’язувало мені руки. Воїни встигли зробити по два-три кроки, перш ніж у них врізався «Дотик хаосу». Охорона Таріса була одягнена в добротні кольчуги й щільну шкіру, тож цілився я в голову. Нехай кожен із воїнів мав шолом, але обличчя залишалося відкритим. Ось туди мій «Дотик хаосу» й вирушив.
Я не розраховував, що він уб’є воїнів. Якщо їх узяли сюди, отже, вони були добре підготовлені й напевно мали захисні артефакти. Але проти хаосу жоден артефакт не працює на сто відсотків, тож на якийсь час моє заклинання їх затримає.
Підкинувши спис, я перехопив його ближче до наконечника й, як мене вчили в далекому минулому, жбурнув у Мордека. Взагалі-то варто було відправити його в Таріса, як у єдиного активного бойового мага, але той стояв надто далеко. Устигне сотню разів відійти вбік, а то й узагалі перехопити спис у польоті. Сил у мене, як не крути, надто мало, щоб розраховувати на сильний кидок.
А от Мордек перебував біля клітки, буквально за п’ять метрів від мене, тож у нього спис увійшов, як розпечений ніж у м’яке масло. На відміну від воїнів, молодший нащадок роду Зорен не обтяжував себе обладунками, а гарний яскравий одяг, який більше пасував для якогось прийому, ніж для битви з потворами розломів, від гострого списа не захищав.
— Пане! — почувся крик Леарана. Дворецький кинувся до Мордека, який захрипів, але відволікатися на нього я не став. Просто жбурнув у нього «Дотик хаосу», ні на що не сподіваючись. Найімовірніше, Леаран був серйозним бійцем, приставленим до Мордека як вихователь, нянька й тренер, тож він легко нейтралізує мою атаку. Але на це теж знадобиться якийсь час, якого в мене зараз немає. Тому що Таріс Зорен нарешті зробив свій хід.
У руках мага вогню з’явився артефакт, схожий на концентратор магії, або, як називали його деякі студенти, магічна паличка. Обов’язковий атрибут будь-якого мага в перші два-три роки після зняття блока з джерела — концентратор дає змогу працювати зі своєю стихією без шкоди для оточення, спрямовуючи заклинання туди, куди потрібно магові, а не самій стихії. Ось тільки бачити такий артефакт у руках дорослого чоловіка було несподівано. На людину, яка щойно зламала блок джерела, Таріс зовсім не був схожий.
Маг вогню спрямував на мене концентратор, після чого знову сталося щось несподіване — Таріс почав говорити! Але говорив він не зі мною, а зі своїм вогнем!
— О, стихіє вогню, почуй мій заклик! Світло полум’я, розкрий силу й спали ворога, що став на моєму шляху! «Спрямована вогняна куля»!
Наконечник концентратора замерехтів, формуючи вогняну кулю завбільшки з половину Таріса. Однак, яким би глибоким не було моє приголомшення, я не завмер на місці, наче якийсь першокурсник, який уперше побачив магію. Я почав рахувати, уважно стежачи за діями Таріса. Якщо він змінить напрямок палички чи внесе корективи до структури свого заклинання, мені буде непереливки.
Але ніхто нічого не змінював, і, дорахувавши до двох, я зробив три кроки вперед, знову входячи до клітки. Одночасно з моїми кроками вогняна стихія зірвалася з магічної палички Таріса й полетіла в мій бік, погрожуючи спалити оголеного воїна хаосу, наче сухий очерет.
Ось тільки мені було чудово відоме заклинання «Спрямована вогняна куля». Якщо не вносити доповнень, то куля полетить у бік супротивника найкоротшим шляхом, заощаджуючи енергію. Дурна стихія сліпа — їй байдуже, що перебуває на шляху. Їй потрібно лише дістатися цілі.
— Леаране! — устиг закричати Таріс, але було запізно. Дворецький, який намагався відірвати від очей сіру хмару хаосу, ніяк не встигав зреагувати. «Спрямована вогняна куля» летить надто швидко. Особливо коли її використовують разом із концентратором.
Дворецький навіть не зрозумів, що його вбило — він яскраво спалахнув і впав на землю як підкошений. Навіть не кричав.
— Ні-і-і! — почувся сповнений болю крик Таріса. — Ти заплатиш за це, мерзото! О, стихіє вогню, почуй мій заклик! Світло полум’я, розкрий силу й…
Таріс затнувся — йому до рота прилетіла сіра хмара хаосу. Мені довелося добряче пробігтися, щоб маг вогню потрапив до зони дії «Дотику хаосу». Який сенс бити по очах — «Спрямовану вогняну кулю» можна використовувати навіть сліпим. Але якщо з якоїсь дивної причини Таріс користується голосовою активацією заклинання, потрібно змусити його замовкнути. Обпечені губи та язик чудово для цього підходять.
Усвідомивши, що з голосом виникли проблеми, Таріс витягнув меч із піхов і зробив круговий рух, окреслюючи безпечну для себе зону. Я жбурнув ще кілька «Дотиків хаосу», але особливого результату це не принесло — так, невеликі опіки в районі очей і щік. Внутрішнє джерело мага захищало свого господаря, випалюючи мій хаос. Воїни стихій — це не потвори розломів. Із такими початковим «Дотиком хаосу» не поб’єшся. Потрібно щось серйозніше.
Далі сталося те, на що я зовсім не розраховував. Замість того щоб кинутися на мене з мечем, Таріс дістався до коней, на яких приїхали його воїни, і, скочивши в сідло, почав несамовито бити п’ятами, змушуючи тварину зірватися з місця в галоп. Я висмикнув спис із Мордека, щоб жбурнути його навздогін, але було вже запізно — Таріс утік.
Позаду почулися хрипи, що нагадало мені про те, що тут у мене ще троє воїнів! Розвернувшись, я спрямував у їхній бік спис, готовий продовжити битву, але цього не знадобилося. На ногах із трійці вже ніхто не стояв. Охоронці Таріса качалися по землі, схопившись за очі так, наче намагалися їх вирвати.
Три швидкі удари списом обірвали страждання воїнів. Подивившись на результат застосування заклинання, я насупився — звичайним воїнам «Дотик хаосу» не просто випалив очі, а й майже дістався мозку! З якоїсь причини воїни не мали імунітету до хаосу, тому він розважався з людьми так само, як із тілами потвор розломів.
Таріс зумів утекти, отже, дуже скоро сюди нагряне вся армія роду Зорен. Можливо, не лише вони, а й інші маги вогню, які живуть у Галдорі. Отже, не можна втрачати ані хвилини!