Соло. Книга 1

— Не знаю, пане Соло, — одразу відповів Ястін, вирішивши, що я запитую його. — Згідно з указом Імператора, відкриті розломи підлягають негайному знищенню, але в кожного роду є один-два розломи початкових рівнів, на яких вони розвивають молодняк. Років двадцять тому відбувся показовий суд, який прогримів на всю Імперію. Один із родів клану Води втратив контроль над таким розломом, і той розвинувся з другого до п’ятого рангу.

— Розломи не підвищують своїх рангів, — відповідально заявив я. — Вони завжди статичні.

— Років шістдесят тому вони такими й були, пане Соло, — відповів старий і дивно на мене подивився. Вочевидь, ця інформація була загальновідомою, і не знати її я просто не міг. — Однак клан Хаосу не просто так назвали проклятим. Коли вони зрозуміли, що спроба повалити Імператора не вдалася, то якимось чином змінили структуру розломів. Ніхто не знає, що саме було зроблено, але всі бачили результат — розломи почали зростати. І що ближче до проклятого місця, то сильніше.

— Прокляте місце — це бойова академія Хаосу? — уточнив я.

— Саме вона, пане Соло. Відтепер ці прокляті землі безживні. П’ятдесят років тому збудували стіну, що відділяла потвор від решти світу, але це їх не зупинило — монстри прорвали перешкоду й ринули назовні. За першою стіною з’явилася друга. Зараз триває будівництво третьої — багато хто вважає, що друга теж не зможе стримати потвор.

— Чому Імператор не знищить цю зону? — здивувався я. — Чому не відправить туди війська? Магів кланів?

— Тому що розломи десятого рангу нікому не підвладні, пане Соло, — відповів Ястін, наче це була непорушна істина. — Люди не здатні перемогти потвор такого рангу.

— Група «Істина» змогла, — не погодився я.

— Уперше про це чую, пане, — насупився Ястін. Якийсь час він дивився вдалечінь, пригадуючи все, що прочитав у бібліотеці, після чого похитав головою. — Ні, пане, не чув. Ані про таку групу, ані про те, що їй удалося закрити розлом десятого рангу. Про таке сурмили б на кожному кроці. Прокляте місце, та ще й у самому серці Імперії, — це надто неприємна річ, щоб мовчати про таких героїв. Хоча, якщо вони зробили це протягом останніх двох років, можливо, ви маєте рацію. Пане Соло, скажіть, а часто потвор у розломах саджають на ланцюг?

— Бачу таке вперше, — відповів я, переводячи погляд на гарчливого ватажка місцевих монстрів.

Багато що в цьому розломі стало мені зрозумілим. Починаючи з того, чому у звичайних монстрів так мало енергії, і закінчуючи тим, чому рід Зорен без остраху возить сюди своїх нащадків. Хтось додумався посадити ватажка потвор на ланцюг, прикувавши його до кристала сили. Уся енергія розлому йшла на те, щоб підтримувати життя свого захисника, тому на звичайних потвор сил не вистачало. Здається, наші вчені мали рацію — кристали справді мають якусь подобу розуму.

Битися з потворою, що сиділа на ланцюгу, виявилося досить легко — знадобилося лише два «Дотики хаосу», щоб ватажок жалібно заскавчав і через деякий час благополучно здох. Шлях до серця розлому було відкрито.

Не можу сказати, що мені не доводилося бачити кристали сили таких розмірів. Що довше існує розлом, то сильніше розвивається його кристал. Мій максимум, який я закривав самостійно, — розлом восьмого рангу. До мене його не могли закрити близько двадцяти років. Розлом багато разів ставав активним, і потвори з нього виривалися назовні, але прокол простору перебував у безлюдній місцевості, тож особливих проблем із потворами не було. Ось у того розлому кристал був такого самого розміру.

Отже, цей розлом існує приблизно двадцять років. Непогано так рід Зорен улаштувався! Клітку, що приховує вхід, можна прибрати, щоб зайти сюди й зібрати багатий урожай цінних інгредієнтів. То ось чому я так легко знайшов усе потрібне для лікувальної каші! А я ж помітив ще багато чого корисного, з чого можна виготовити, наприклад, підсилювач джерела! Не в теперішніх, звісно, умовах — там точно знадобиться перегінний механізм, але в ідеалі можна виготовити вельми корисний еліксир.

Погано, що в мене немає посудини, куди я міг би скласти всі ці цінні інгредієнти. Такий еліксир був би мені дуже доречним.

— Гаразд, займімося тобою, — тихо промовив я й поклав руку на кристал сили. Простір затремтів — розлом опирався, відстоюючи своє право на життя, але було вже надто пізно. Уся сила, що містилася в кристалі, почала перетікати в мене, нормалізуючи організм і посилюючи джерело.

Якоїсь миті я навіть почав судомно дихати — енергії в цьому розломі виявилося надто багато для мага-початківця. Якби не три зв’язки, моє джерело просто згоріло б від перенапруження. Воно й так добряче напружилося, не встигаючи охолоджуватися й завдаючи майже справжнього фізичного болю. Навіть добре, що я з’їв лікувальну кашу — вона все ще продовжувала діяти, тому внутрішні опіки загоювалися раніше, ніж могли хоч якось на мене вплинути.

— Пане Соло, що це⁈ — Вигук здивування вирвав мене з медитації. Свідомість захопила контроль над потоками енергії, розподіляючи їх не лише до джерела, а й по всьому тілу, тож на деякий час я випав із реальності. Але результат мене невимовно потішив — моє заклинання змінилося! Якщо раніше «Дотик хаосу» вимагав фізичного контакту із ціллю, то тепер його можна було накладати навіть на відстані. Усе ж добре, що я вирішив зазирнути до цього розлому. Він зробив мене щонайменше вдвічі сильнішим.

Коли я розплющив очі, кристал сили зник. Уся його міць відтепер була в мені. Але серце розлому зникло не повністю — на його місці лежав мерехтливий предмет. Артефакт першого рангу! Я навіть забув, коли востаннє бачив таке. Зазвичай розломи знищують раніше, ніж вони накопичують достатньо сили для формування артефактів.

Нахилившись, я підняв мерехтливий предмет. Якийсь час дивився на нього, не вірячи власним очам, після чого з усмішкою промовив:

— Це, Ястіне, причина, через яку нам із тобою доведеться затриматися в цьому розломі годин на п’ять-шість.

Розлом першого рангу породив ні багато ні мало — сумку мандрівника! Один із дорогих і найрідкісніших артефактів, що дає змогу приховувати об’єм перенесених предметів. На вагу, на жаль, артефакт ніяк не впливав, тож вантажопідйомність мага безпосередньо залежала від того, скільки часу він приділяв тренуванням.

У колишньому тілі я без зусиль міг тягати на собі майже дві сотні кілограмів. Щоправда, це було в мої найкращі роки. На момент знищення клану Хаосу я насилу тягнув сумку мандрівника вагою сто кілограмів. Вік усе ж давався взнаки.