Страница 96 из 167
29. СТЕЛЛА
Крістіан і я прибули на Кауаї наступної ночі.
Замість того, щоб іти до ресторану готелю, що забрало б занадто багато сил, ми замовили їжу в номер і розташувалися у вітальні вілли.
Вірний своєму строю, Крістіан глянув на номер, заброньований для мене Delamonte, і переселив нас в останню віллу, що залишилася.
Я крадькома поглянула на нього, поки ми їли в дружній тиші.
Він розвалився на своїй стороні дивана, мав неймовірно сексуальний вигляд у своїй пом’ятій сорочці і зі скуйовдженим волоссям. Жоден із нас не мав найкращого вигляду після цілого дня подорожі, але його розпатланість тільки зробила його гарячішим, а не менш.
— Подобається те, що ти бачиш? — протягнув він.
— Так, — я окинула поглядом чудову віллу. З неї відкривався чудовий краєвид на Тихий океан, а вітальня виходила на мебльовану терасу, яка, у свою чергу, вела прямо до нашого приватного пляжу. — Це чудове місце.
Він питав не про це, але не було потреби роздмухувати його его. Він знав, що я знаю, що він сексуальний, то який сенс було це говорити?
Багатозначний сміх Крістіана зігрів мене, як вишуканий гарячий шоколад.
Було якесь диво в тому, щоб побачити його за межами округу Колумбія. Як і на вечері Данте, він занурився в більш розслаблену версію самого себе.
Без костюма, легкий сміх.
— Мені подобається ця версія тебе, — я піднесла кухоль до рота. — Ти більш...— я шукала відповідне слово. — Доступний.
— Я? — посмішка грала в куточках його рота.
—Скажімо так. Крістіан у Вашингтоні виглядає так, ніби вб’є вас, якщо ви підріжете його в заторі. Крістіан на Гаваях виглядає так, ніби підвезе тебе, якщо побачить, що твоя машина зламалася на узбіччі.
Багатий звук його веселощів знову заповнив кути кімнати.
— Ми пробули на Гаваях менше двох годин.
— У яблучко. Уяви, що з тобою зроблять три дні в раю, — я задумливо зробила ковток чаю. — Танцюватимеш у сорочці з гавайським принтом? Приєднаєшся до мене на східну йогу? Відмовишся від червоного м’яса? Можливості безмежні.
— Стелло, — він нахилився вперед, обличчя його було серйозним. — День, коли я одягну сорочку з гавайським принтом — це день, коли корови, блядь, почнуть літати.
— Ніколи не знаєш, з якою швидкістю розвиваються технології. Це може трапитися, — незворушно сказала я. — Ти знаєш, у чому твоя проблема?
— Будь ласка, скажи. Я весь у увазі.
Я проігнорувала його марний сарказм.
— Ти занадто серйозно до себе ставишся і занадто багато працюєш. Тобі слід частіше брати відпустку або, принаймні, час від часу спілкуватися з природою. Це корисно для душі.
— Занадто пізно для моєї душі, Стелло.
Попри його легкий тон, я відчула, що він не жартує.
— Кажеш як справжній песиміст, — моя усмішка зникла.
— Реаліст.
— Цинік.
— Скептик, — губи Крістіана сіпнулися через мій похмурий погляд. — Продовжимо грати в тезаурус чи перейдемо до цікавішої теми?
— Ми підемо далі, але тільки тому, що я хочу позбавити тебе принизливої поразки, — сказала я велично.
— Дуже мило з твого боку.
Я не оцінила розуміючий сміх, що пронизував його голос, але дозволила йому вислизнути. Зрештою, він платив за цю чудову віллу і врятував мене від десятигодинного перебування в тісному кріслі літака, перегляду старих фільмів і спроб завадити моїм ногам затікати.
Мало що було більш незручним, ніж бути високою людиною в економ-классі.
Я глибше занурилася в кушетку й обміркувала гарну тему, перш ніж сказала:
— Розкажи мені що-небудь про тебе, чого я ще не знаю.
Я пробачила Крістіану за те, що він закрився від мене після обіду Данте, але я не відмовилася від спроб витягнути з нього що-небудь особисте. Мене не хвилювало, чи були вони такими ж простими, як його улюблений супергерой у дитинстві, я просто хотіла що-небудь. Те, що я знала про Крістіана, не допомогло б захистити моє серце, але ми були пов’язані в доступному для огляду майбутньому, і я хотіла витягти з цього максимум користі.
Частина мене очікувала, що він, як зазвичай, ухилиться від прохання, але, на мій подив, він із готовністю відповів.
— Я не люблю десерти.
— Всі десерти? — й мене в горлі вирвався жахливий стогін.
— Всі десерти, — підтвердив він.
— Чому?
— Я не ласун.
— Є несолодкі десерти.
— Так, я і їх люблю, — він спокійно відкусив свою їжу, поки я дивилася на нього з недовірою.
— Я беру свої слова назад. Твоя душа безумовно під підозрою. Ненормально, якщо хтось не любить десерт, — я шукала правдоподібне пояснення. — Можливо, ти ще не зустрів правильний десерт?
Хто може ненавидіти пахлаву, чізкейк і морозиво? Диявол, ось хто.
— Можливо, я зустріну його одночасно зі своєю другою половинкою, — незворушно сказав Крістіан.
— Ти жартуєш, але це може статися. І коли це станеться, я... — я запнулася.
Погрози не були моєю сильною стороною.
— Ти...? — він звучав так, ніби стримував черговий сміх.
— Я ніколи не дозволю тобі почути кінець цього.
— З нетерпінням чекаю цього, — Крістіан зглянувся наді мною після моєї непереконливої відповіді й змінив тему. — Настав час відповісти взаємністю, метелику. Розкажи мені що-небудь, чого я про тебе не знаю.
— Хіба ти не можеш знайти все, що хочеш знати, на одному зі своїх модних комп’ютерів? — я тільки наполовину жартувала.
— Я б вважав за краще почути це від тебе.
З якоїсь причини це викликало трепет у моїх грудях.
Я планувала поділитися чимось безглуздим і безтурботним, наприклад, як я дивилася розклади Таро на YouTube, коли почувалася пригніченою, бо читачі завжди надавали речам такого позитивного відтінку, чи як я розфарбувала свою шафу задля задоволення, бо результат був таким естетично приємним.
Замість цього я сказала:
— Іноді я мрію дізнатися, що мене всиновили.
Сором згорнувся в моєму животі. Я ніколи ні з ким не ділилася цим почуттям і, почувши його вголос, мою шкіру поколювало від провини.
Я не з поганої сім’ї. Вони засуджували і покладали великі надії, але не застосовували фізичного насильства. Вони повністю оплатили моє навчання в коледжі й я виросла в гарному будинку, з гарним одягом і гарними канікулами. Порівняно з більшістю людей я жила неймовірно привілейованим життям.
Але наше життя було нашим власним. Завжди будуть люди, яким краще і гірше за нас. Це не робило наші почуття менш обґрунтованими. Ми могли б визнати, наскільки повезло нам в одному, при цьому критикуючи інші частини.