Страница 93 из 167
— Він вигнав мене, — вона дивилася у вікно, звучачи приголомшено. — Мій батько ніколи раніше не кричав на мене.
— Ти зачепила нерв. Він би не реагував так сильно, якби частина його не знала, що ти маєш рацію.
— Та добре, — вона видала водянистий сміх. — Тепер ти знаєш, чому я не запрошувала тебе на вечерю. Моя сім’я ставить дисфункцію дисфункції.
Похмура посмішка торкнулася моїх губ. Якщо вона думала, що її сім’я неблагополучна, почекай, поки вона не дізнається про мою.
Не те, щоб вона коли-небудь дізнається.
— Я бачив й гірше, — я зупинився на червоне світло і кинув косий погляд на Стеллу, моє обличчя пом’якшилося. — Тобі не потрібно було мене захищати.
— Я хотіла, — переконаність у її голосі викликала дивний біль у моїх грудях. — Ти не заслужив такого нападу. Ти заступався за мене, і це правильно, що я роблю те саме, — на її вилицях з’явився рум’янець. — Крім того, те, що я сказала, було правдою. Навіть якщо ти мене іноді бісиш, — мій рот зігнувся від її нехарактерного, але чарівного використання цього терміна, «мене бісиш». — Ти хороша людина, незважаючи ні на що.
Я б посміявся над її оцінкою, якби вона не перетворила біль на лезо, яке акуратно встромилося між моїми ребрами.
— Ти занадто довіряєш людям. Я не той лицар, за якого ти мене вважаєш, — м’яко сказав я.
Це було не лише компліментом, а й попередженням.
Зазвичай я насміхався над тими, хто був досить наївний, щоб вірити, що люди за своєю природою добрі, коли у світі так багато зла. Варто було тільки ввімкнути новини, щоб стати свідком безодні розпусти, у яку могло й повинно було зануритися людство.
Але з якоїсь причини непохитна віра Стелли в добро людей зачепила в мені струну, про існування якої я навіть не здогадувався.
Вона була не єдиним світлом оптимізму навколо мене, але вона була єдиною, хто мала значення.
— Можливо, ні. Але ти й не той лиходій, за якого себе вважаєш, — ауличні ліхтарі, що проходили повз, висвітлювали її обличчя теплим золотим сяйвом, підкреслюючи її тонкі риси й довіру, що сяяла в цих прекрасних нефритових очах.
Якби ти тільки знала...
Світло стало зеленим. Мій погляд затримався на ній ще на секунду, перш ніж я повернувся вперед і натиснув на газ.
Ми більше не розмовляли під час поїздки, але на наступному світлофорі я стиснув її руку на центральній консолі й тримав її там, поки ми не приїхали додому.