Страница 91 из 167
Я не дивилася на Наталю, якій подобалася Маура, але не мала з нею такого ж зв’язку. Кар’єра моїх батьків не розвивалася, поки мені не виповнилося п’ять, а Наталії — десять. На той час вона була вже занадто дорослою, щоб прив’язуватися до нашої няні так само, як я.
Вона б не стала на мій бік. Вона ніколи цього не робила.
Якщо не вважати невеликого здригання, моя мати ніяк не відреагувала на мої слова. Мій батько, навпаки, ще більше розлютився.
Джарвіс Алонсо погано ставився до людей, які не підкорялися його наказам.
Грім поглинув зазвичай теплі карі очі, поки вони не стали жорсткими, невблаганно чорними. Я ніколи не боялася свого батька, принаймні у фізичному сенсі. Але в той момент я боялася його.
Коли він знову заговорив, це було гуркотливе гарчання, яке він зазвичай приберіг для розмов про іноземних диктаторів і терористичні осередки.
— Стелло Розалі Алонсо, якщо ти зараз же не вибачишся перед матір’ю, я...
— Я пропоную вам не закінчувати цю пропозицію.
Тихий голос Крістіана розрізав отруйні випари гніву мого батька, ніби їх не існувало.
Як і Наталя, він мовчав відтоді, як вечеря пішла під укіс, але напруга, що виходила від нього, сказала тисячу слів.
Якщо лють мого батька була бурею, що насувається, то лють Крістіана була темним безмовним цунамі. На той час, коли ті, хто опинився на його шляху, відчули небезпеку, було вже надто пізно.
І коли мій погляд метався між пульсуючою щелепою батька і смертоносним поглядом Крістіана, у мене виникло щемливе відчуття, що поганий вечір буде тільки погіршуватися.