Страница 89 из 167
— Це я погодився повечеряти в будинку моєї дівчини, — Крістіан випростався і провів рукою по краватці. — Ми зустрічаємося вже кілька місяців. Настав час познайомитися з твоїми батьками, як ти думаєш?
— Насправді ми не зустрічаємося.
— Вони цього не знають, — його спокійне заперечення тільки ще більше розлютило мене. — Я маю зустрітися з ними врешті-решт. Є так багато виправдань, які можуть спрацювати. Таким чином, викреслемо зустріч зі списку, і вони перестануть чіплятися до тебе.
Він мав рацію. Проте я ненавиділа те, як він це зробив.
Вечеря була менше, ніж за годину, і я морально не була готова до трапези з Крістіаном і моєю родиною.
Як відреагують на нього мої батьки? Як би він відреагує на них? Я бачила, як Крістіан міг зачарувати всіх за столом у Нью-Йорку, але це було з друзями.
Минулого разу, коли я привела додому хлопчика — Квентіна Саллівана, з випускного балу в старшій школі, — мої батьки так безжально допитували його про середній бал, вступ до коледжу і п’ятирічний план, що він розплакався, коли їхав на лімузині на танці. Щойно ми прибули, він пробурмотів щось про помилку і провів решту ночі, танцюючи з якоюсь іншою дівчиною.
Крістіан поняття не мав, у що вплутався.
***
Наша поїздка до будинку моїх батьків була такою ж тихою, як і поїздка до Джоша і Джулс на вихідних.
Його зізнання про бажання мене було слоном у кожній кімнаті, в якій ми були разом, але жоден із нас не звернувся до нього. Я не знала, як до цього ставитися. Можливо, було б легше, якби я теж не хотіла його, але щоразу, коли я намагалася заговорити про це, мої нерви брали гору наді мною.
Я крадькома глянула на Крістіана. Повітря між нами гуло від сотні сказаних слів. Моє дихання стислось, поки в мене не запаморочилося в голові.
Кондиціонер був увімкнений, але я відчинила вікно і вдихнула ковток свіжого повітря.
Ми зупинилися на червоне світло.
Крістіан не сказав ні слова про вікно, але жар його погляду був наче клеймо на моїй шкірі.
Я не дивилася у вікно і не дивилася на нього, доки ми не прибули до будинку моїх батьків, де великі турботи заглушали нашу напругу.
Як і очікувалося, моя сім’я зустріла його так, як вони вітали б будь-якого гостя — ввічливо і привітно на перший погляд, але потай оцінюючи кожен його рух і кожне слово, вимовлене ним.
Він привіз із нами марочне червоне вино за дві тисячі доларів зі своєї великої колекції вин, що викликало до нього симпатію в моєї матері, але на тата було складніше справити враження.
— Я чув про вас, — судячи з тону Джарвіса, те, що він почув, не дуже лестило Крістіану. — Harper Security, правильно?
— Так, сер, — Крістіан передав мені миску з картопляним пюре. На вечерю він одягнув більш повсякденний одяг, ніж його звичайні костюми, але чомусь сорочка з ґудзиками і джинси робили його ще більш страхітливим, як вовк в овечій шкурі. Натяк на виклик, замаскований під посмішку, промайнув у куточках його рота. — Я іноді працюю з урядом. Добре знаю секретаря Палмера.
— Я впевнений, що так, — обличчя мого батька перетворилося на маску похмурих зморшок при згадці його боса.
Дзвін тарілок і склянок змінив розмову до основної страви. Затишшя дало мені змогу відрепетирувати свою відповідь на наш традиційний обмін досягненнями.
Я закінчила першу частину своєї модної колекції. О, я забула вам сказати? Я запускаю модний бренд.
— Як просувається твоя робота в DC Style? — питання Наталі прорізало мої внутрішні роздуми.
Я досі не сказала своїй родині, що мене звільнили. Щоразу, коли я намагалася, слова добиралися до половини мого горла, перш ніж вони зачахли і померли.
— Чудово, — піднесла склянку з водою до губ, сподіваючись, що ніхто не помітить легкого тремтіння моєї руки.
— Хм, — дряпання виделки Наталії об її тарілку звучало, як цвях по класній дошці. —Знаєте, що смішно? Я була в районі днями. У мене була зустріч поруч із твоїм офісом, тож я вирішила зайти і привітатися. Але коли я з’явилася, адміністраторка сказала, що ти там більше не працюєш. Вона сказала, що ти не працювала там майже два місяці.
Весь рух зупинився, ніби вона натиснула паузу в цій сцені. Ми були більше не людьми, а восковими статуями самих себе, застиглими в гротескній картині шоку і заперечення.
Крістіан був єдиним, хто подавав ознаки життя. Його дбайливе тепло пестило мою раптово замерзлу шкіру, а рівні підйоми й опускання його грудей заспокоювали мої нерви. Я думала, що його присутність за вечерею виб’є мене з колії, але вийшло прямо протилежне.
Але я не могла сказати того ж про своїх батьків.
Шкіра мого батька вицвіла, а рот матері утворив здивовану червону букву «О». Знадобилося багато часу, щоб здивувати Джарвіса і Міку Алонсо, і якась божевільна, дурна частина мене хотіла вихопити телефон і записати цей момент для нащадків.
— Я сказала їм, що це, мабуть, помилка, — очі Наталії пригвоздили мене до землі, як жука. — Не може бути, щоб тебе звільнили, і ти не сказала нам. Правильно, Стелло?
Жалість вкрила мій язик у вигляді жовчі.
Бажання знову збрехати було таке велике, що майже втягнуло мене у свої чари, але я не могла продовжувати цей фарс вічно. Зрештою, вони дізнаються правду.
Настав час перестати ховатися і визнати, що сталося.
— Це не було помилкою. Я більше не працюю в DC Style, — кожен склад дряпав мені горло на виході. — Мене звільнили в середині лютого.
Тиша повисла в кімнаті ще на один удар, перш ніж вибухнути прокльонами та криками.
— Середина лютого! Як ти могла так довго приховувати це від нас? — запитала моя мати японською.
Вона виросла в Кіото і поверталася до своєї рідної мови щоразу, коли засмучувалася.
— Я чекала слушного моменту, щоб сказати тобі, — відповіла я англійською.
Я не займалася японською багато років, але її мелодія була настільки знайомою, що я почувалася так, ніби знову сиджу в школі вихідного дня. Мої батьки були надто зайняті, щоб навчати мене і Наталю формальностей, тому вони записали нас у класи іспанської, німецької та японської, коли ми були дітьми. Вони сказали, що це має допомогти нам з’єднатися з нашою змішаною спадщиною, але я підозрювала, що це більше пов’язано з тим фактом, що знання іноземної мови добре виглядало під час вступу до коледжу.
— А що ти робила увесь цей час? — тихий гул гніву мого батька просочувався в кожен куточок кімнати. — Ти не знайшли нову роботу за два місяці?
Я накрутила намисто на палець, поки воно не перекрило мені кровообіг.
Холоднокровна, спокійна, зібрана.