Страница 81 из 167
Я перетнув кімнату, поки не став позаду неї. Наші віддзеркалення відбивалися у вікні так гостро, що я міг простежити кожну деталь її обличчя — довгий, густий вигин її вій, легкий нахил її котячих зелених очей, тонке підборіддя і витончений вигин її вилиць.
— Я пішов випити, — моя недбала розтяжка не відповідала биттю мого пульсу.
Мені хотілося взяти її волосся у свої руки і відтягнути її голову назад, поки ці очі не зустрілися з моїми. Відзначити зубами цю ідеальну шкіру і заволодіти її ротом у поцілунку так до біса глибоко, що це стерло б уявлення про те, що ми були просто сусідами по будинку.
Мої руки зігнулися, перш ніж я змусив їх звільнитися. Ще ні.
Я чекав занадто довго, щоб витрачати всю свою важку роботу на один поривчастий момент.
Якщо Стелла й відчувала, що позаду неї насувається небезпека, вона нічим цього не показувала, хіба що ще більше напружила плечі. Її олівець літав сторінкою, безупинно малюючи й розтушовуючи деталі сукні до підлоги.
— Так. Я відчуваю запах алкоголю, — скутість заважала її недбалій відповіді. — Скотч... і парфуми?
— Ревнуєш? — шовк огортав мій м’який, глузливий тон.
— У мене немає причин ревнувати, — вона продовжувала малювати, але штрихи були швидшими і злішими. — Ми просто сусіди по квартирі.
— Це не відповідь, — я заправив пасмо волосся, що вибилося, їй за вухо. Мій голос став ласкавим, а її олівець сповільнився. — Запитай мене, що ти справді хочеш знати, Стелло.
Її вії опустилися, перш ніж зметнулися вгору, і її очі зустрілися з моїми у вікні. Стелла могла скільки завгодно зображати холодний фасад, але в неї було м’яке серце, і вона носила це серце на рукаві.
Я міг виокремити дюжину різних емоцій, що вирували в цих нефритово-кольорових глибинах: гнів, розчарування, бажання і щось темніше, більш невідоме.
— З ким ти був? — байдужість чіплялася за її слова, але вони були достатньо пошматовані, щоб я помітив приховану вразливість.
Їй було не все одно, і цей натяк на емоції вбив мене більше, ніж будь-який удар меча.
— Три жінки.
Я притиснув руку до її плеча, змушуючи її завмерти, коли вона сіпнулася у відповідь на мою відповідь.
— Вони були в тому ж барі, що й я, — сказав я. — Я міг би трахнути будь-яку з них. Змушувати їх робити всі брудні й розпусні речі, які я тільки міг придумати. Їхній рот на моєму члені, мої руки в їхньому волоссі...
Губи Стелли стиснулися. Гордість запалила зухвалу іскру в її очах, але роздратування напружило її риси, і я вловив легке тремтіння під своїм дотиком.
— Але я їх не чіпав. Я не хотів. Жодного крихітного грьобаного шматочка, — я опустив голову, мої груди палали від того, як близько вона була. З кожним зітханням вона дедалі глибше проникала в мою орбіту, але я віддав би їх усі, якби це означало, що я можу отримати її, всю її, лише на одну мить. — Можливо, я повинен був. Можливо, тоді ти зрозумієш, що я відчуваю.
Моє дихання торкнулося її щоки, коли я провів долонею по вигину її плеча і вниз по руці.
— Я не ревнива людина, Стелло. Я ніколи не заздрив комусь через те, що в них є або з ким вони, і все ж... — мої пальці ковзнули до її зап’ястя. — Я заздрю кожному, кому ти посміхаєшся... — провів по пальцях. — Кожен сміх, який я не чую... — мій дотик опустився до її коліна й зробив повільну, млосну подорож угору її стегном. — Кожен вітерець, що торкається твоєї шкіри, і кожен звук, що зірвався з твоїх губ. Це зводить з розуму.
Я зупинився біля краю її шортів. Моє серце загуркотіло, зісковзуючи в первісний ритм, що відповідає грубості мого голосу. Повітря завихрилося від вільних бажань, настільки сильних, що вони загрожували поглинути нас обох.
Стелла взагалі перестала малювати. Олівець бовтався в її ослаблій хватці й вона була нерухома, настільки нерухома, якщо не брати до уваги шаленої музики її пульсу.
Я почув це крізь гарячий прилив крові в жилах. Це була пісня сирени, що вабила мене до загибелі, і вона була такою прекрасною, що я міг би піддатися, навіть знаючи, що вона приведе мене в пекло.
— Крістіане...
Кожен м’яз напружився, коли вона прошепотіла моє ім’я. Це звучало так солодко з її вуст, ніби це був звук порятунку, а не загибелі. Вона була єдиною людиною, яка коли-небудь так називала моє ім’я.
Моя рука обвила її стегно. Грубість впилася в м’яку плоть, перш ніж я відпустив її і випростався, ненавидячи себе все більше з кожною секундою.
— Іди до своєї кімнати, Стелло, — моя різка команда зруйнувала грубу близькість моменту. — І замкни двері.
Мить коливання. Рваний видих.
Потім шурхіт паперів і втрата тепла, коли вона вибігла з кімнати.
Я почекав, поки не почув, як зачинилися її двері, перш ніж видихнути.
Мої кроки віддавалися в такт моєму серцю, коли я йшов до ванної, роздягнувся і ввімкнув душ настільки холодним, наскільки це було можливо.
Крижані струмені води шмагали мою шкіру, але ніяк не могли придушити бажання, що вирувало в мені й спопеляло все на своєму шляху, аж доки не лишилися тільки видіння нефритових очей і пишних темних кучерів. Примарний аромат зелених квітів кружляв у душі, такий же невидимий, але відчутний, як відчуття гарячого шовку під моїм дотиком.
Стелла так глибоко в’їлася в мою свідомість, що я відчував тільки її запах. Усе, що я міг відчувати. І, навіть коли я заплющив очі, все, що я міг бачити.
Потреба в моєму паху пульсувала сильніше.
Чорт забирай.
Я вилаявся, перш ніж зігнувся і стиснув свій член кулаком. Він був твердим і опухлим, і з нього вже капала передеякуляція, а мої рухи були грубими, майже гнівними, коли я прагнув такого необхідного звільнення.
Я міг би поцілувати її. Я міг би схопити її за волосся і затаврувати ротом, поки не доведу, що в темному вогні, що палає між нами, немає нічого фальшивого.
Єдине, що утримувало мене — це тонка нитка самовладання, зіткана з холодної логіки й найтонших клаптиків моєї давно знищеної совісті.
Я прекрасно розумів, що якщо хтось із нас здасться, я прирік би не тільки себе, а й її на пекло. Я буду торкатися її закривавленими руками і цілувати її ротом обманщика. Їй належало забратися в ліжко з монстром, а вона навіть не підозрювала про це.
Частина мене хотіла її так сильно, що мені було все одно, інша частина була досить захисною, щоб я відправив її в таке місце, де навіть я не міг її знайти.
Це був парадокс, як і все, що в моєму житті мало до неї стосунок.
Але якби ця нитка обірвалася...
Я заплющив очі, міцно стиснувши руки, і моє дихання стало хрипким.