Спотворена брехня

23. КРІСТІАН

«Вальгалла» в п’ятницю ввечері була чистої води розпустою, але замість того, щоб грати в покер з високими ставками в казино або розважатися в джентльменському клубі в підвалі, я перекинув свою шосту чарку в барі.

Скотч, ненависть до себе і гнів пропалювали мою кров, а брюнетка поруч зі мною продовжувала базікати.

Три години і вдвічі більше випивки не розтопили чорну кригу, що вкривала мої вени, відтоді, як я залишив Стеллу саму у квартирі. Як і жінки, які тремтіли навколо мене, всі вони були красиві й досконалі самі по собі.

Косметичний магнат. Цукеркова спадкоємиця. Супермодель, яка, здавалося, не турбувалася про те, щоб кинути медіа-магната, з яким вона з’явилася.

— Я зупинилася в готелі поблизу, — модель нахилилася ближче, поки її низький хрипкий голос не просочився крізь шум у мої вуха. — Можливо, ти хочеш приєднатися до мене?

Я провів великим пальцем по краю склянки і мовчки спостерігав за нею.

Під моїм пильним поглядом її шкіра злегка почервоніла.

Частина мене відчувала спокусу прийняти її пропозицію і втопити своє розчарування у спеці та сексі. Це був мій план, коли я почав фліртувати з нею.

Але в цьому була проблема. Жодні супермоделі чи секс не могли викреслити Стеллу з моєї пам’яті на жодну чортову секунду.

Загострення розтікалося по моїх венах.

— Не цікавить, — моя відповідь була різкішою, ніж зазвичай, і роздратування посилилося.

Мені потрібно було звалити звідси. Я був занадто на межі. Якщо я залишуся, то можу зробити те, про що пошкодую.

Перш ніж модель встигла відповісти, її супутник нарешті помітив, що вона пішла після того, як він закінчив розмову з іншим членом клубу.

Він кинувся до нас, його обличчя було затьмарене темним невдоволенням.

— Аню. Я сказав тобі залишатися поруч зі мною, — він стиснув її зап’ястя власницькою рукою і втупився на мене.

Я озирнувся, нудьгуючи.

Віктор Блек, генеральний директор медіа-імперії, що складалася з десятків паскудних, але широко читаних газет і веб-сайтів.

Він також був одним із найбільш надокучливих членів «Валгалли».

— Перепрошую, — Аня анітрохи не шкодувала.

— Гарпер, — Віктор злобно усміхнувся. — Хіба ти не повинен провести п’ятничний вечір зі своєю дівчиною замість того, щоб фліртувати з дівчиною іншого чоловіка?

Моя посмішка похолоділа при непрямій згадці Стелли.

Якби ми не були на публіці ...

— Ти маєш рацію, — сказав я дружелюбно. — Повеселіться зі своєю дівчиною.

Усмішка Віктора здригнулася у відповідь на мою приємну відповідь. У його очах промайнула паніка, коли я встав і кинув стодоларову купюру в банку для чайових.

— Куди ти...

Я поїхав, не вислухавши решту його позбавленого смаку запитання, і зробив піт-стоп біля його улюбленої спортивної машини.

Можливо, у мене й не було з собою зброї, оскільки Валгалла не дозволяла носити зброю в клубі, але це не означало, що в моєму розпорядженні не було іншої, менш очевидної зброї.

Через дві хвилини й один підкладений пристрій я сів у машину і поїхав додому.

Під’їхавши до Міражу, я подивився на свій телефон, запис із камер спостереження біля будинку Віктора. Як і очікувалося, він пішов незабаром після мене, його машина в’їхала на під’їзну доріжку менш ніж через десять хвилин після того, як я припаркувався.

Він і Аня вийшли з машини і увійшли в його будинок.

Я почекав, поки за ними зачиняться двері, перш ніж активувати пристрій. Я не міг чути кадри, але я міг чути гуркіт у своїй голові, коли його машина загорілася.

На той час, коли Віктор вибіг, він уже перетворився на понівечений, почорнілий шматок металу під бурхливим вогнем.

Уперше за ту ніч я щиро посміхнулася.

Набагато краще.

Я поклав телефон у кишеню, поправив піджак і вийшов з машини.

Він, імовірно, міг здогадатися, хто стоїть за передчасною кончиною його машини, але він ні чорта не став би з цим робити. Йому пощастило, що я не підірвав його, коли він був у ній.

На жаль, полегшення, яке я отримав від ситуації з Віктором, було недовгим.

Кожен крок ближче до моєї квартири нагадував мені про те, що сталося зі Стеллою. Ми жили в одному будинку, але я відчував, як вона вислизає.

«Ти не мій хлопець. Я не впевнена, що ми взагалі друзі».

Моя щелепа стиснулася.

Я купив їй годинник, сподіваючись, що він подолає відстань, яка виникла після Нью-Йорка. Це мало неприємні наслідки.

Я вирушив до «Валгалли», сподіваючись відволіктися від неї. Це також мало неприємні наслідки. Я міг піти додому з будь-якою жінкою, яку хотів, і я вирішив повернутися додому до тієї, яка не хотіла мене.

Їдкий сміх обпік мені горло.

Доля була чортовою сукою.

Я послабив вузол на краватці, входячи в будинок. Моя колишня відраза до себе спалахнула сильніше в моїх грудях. Я зробив кар’єру, не втрачаючи холоднокровності, але втратив холоднокровність, коли Стелла спробувала повернути годинник.

«— Це все, що ми є. Ні більше, ні менше.

— Навіщо ти це робиш?

— Тому що я ніколи не хотів когось більше, і я ніколи не ненавидів себе за це так сильно. Чорт забирай».

Відлуння нашої розмови пронеслося по повітрю.

Я збирався піти прямо до своєї кімнати, але зупинився, побачивши кучеряве темне волосся, що визирало з-під дивана, і запах улюбленої свічки Стелли з ароматом лаванди. Він промайнув на кавовому столику поруч із довгими голими ногами і розкиданими олівцями.

Я провів поглядом гладенькою шкірою і бавовняними шортами, поки не зустрів пару насторожених зелених очей.

— Ти ще не спиш, — алкоголь і бажання огрубили моє спостереження.

Стелла зазвичай уже лежала в ліжку або, принаймні, у своїй кімнаті. Я ні на секунду не повірив, що вона так рано лягла спати.

Чому вона уникала мене? Цього не могло бути, бо я відмовився розповісти їй про Магду і Вівіан. Ця розмова була в кращому разі тривіальною.

— Я не могла заснути, тому вирішила помалювати, — вона знову подивилася на свій блокнот. — Де ти був?

Попри її невимушений тон, її плечі були помітно напружені.

Частина льоду нарешті розтанула. Струмені тепла текли по моїх венах і викликали в мене похмуру посмішку.

— Чому ти питаєш?

— Тебе не було кілька годин. Цікавість природна.

Вона вміла блефувати, я був кращим у виявленні нісенітниць.