Страница 78 из 167
Я дивилася на свій профіль, чекаючи, коли небеса розверзнуться, ангели заспівають і конфетті посиплються дощем навколо мене в привітаннях.
Принаймні, я очікувала, що боги Інстаграм з’являться і дадуть мені золоту зірку за досягнення такої важливої віхи.
Нічого.
Хвилювання від вступу до клубу мільйонів підписників усе ще було, але я також очікувала... більшого.
Якесь почуття досягнення, яке підтвердило б усю важку роботу, яку я вклала у свій обліковий запис, і почуття, що я зробила це, хай би що це було.
Але якщо не брати до уваги схвильованого смайлика від Бреді та поштової скриньки, переповненої повідомленнями в особистих повідомленнях, я була тією самою людиною, що й годину тому, з тими самими турботами й невпевненістю.
Щось зазубрене і похмуре пронизало мій трепет, поки я повільно не попливла назад на землю. Чомусь мені здавалося гірше досягти чогось і все ще почуватися незадоволеним, ніж не досягти цього взагалі.
У мене був мільйон підписників, але я ніколи не почувалася більш спустошеною.
Я запхала телефон у кишеню і спробувала приховати своє розчарування.
— Я не знала, що ти так уважно стежиш за підрахунком моїх підписників, — сказала я.
Крістіан не попався на вудку. Натомість він поліз у кишеню і дістав характерну червоно-золоту скриньку.
— Для тебе, — сказав він. — Вітальний подарунок.
У мені боролися цікавість і нерішучість.
Чи повиннна я взяти це? Мені здавалося неправильним приймати від нього подарунок, коли ми були не більше ніж діловою угодою, але що він міг мені подарувати? З огляду на розмір і бренд, це мали бути прикраси.
Зрештою, цікавість перемогла.
Я взяла коробку і повільно відкрила її, наполовину очікуючи, що щось вискочить на мене, але в мене перехопило подих, коли я побачила, що притулилося на чорному оксамиті.
Святе пекло.
Це був годинник — найрозкішніший і найекстравагантніший годинник, який я коли-небудь бачила. Діаманти і смарагди утворювали ніжних метеликів на полірованому циферблаті, а дрібніші діаманти усіяли платинове кільце.
— Це виріб, випущений обмеженим тиражем, який ще не надійшов на ринок, — сказав Крістіан так недбало, ніби це була пластикова іграшка, яку він купив у торговому центрі. — У світі їх усього п’ять. Один із них тепер належить тобі.
Я провела пальцями по прикрашеній коштовностями стороні. Годинник має коштувати цілий статок.
— Як ти отримав це? — запитання прозвучало пошепки в згасаючому сонячному світлі.
Я знала відповідь ще до того, як він відповів.
Чого хотів Крістіан Гарпер, Крістіан Гарпер отримував.
— У мене є свої способи.
Сплеск серотоніну від володіння приголомшливою прикрасою зник, змінившись настороженістю.
У ці дні я не могла втриматися від жодних щасливих почуттів.
Я зімкнула руку навколо годинника, поки коштовності не врізалися в мою долоню.
— Навіщо ти даєш це мені?
— Я казав тобі. Це вітальний подарунок.
— Ти сказав, що в мене не було мільйона підписників до години тому. Тобі вдалося дістати цей годинник і повернутися додому за цей час?
— У мене хороші зв’язки, — він відповів витонченим потиском плечей.
За замовчуванням я вірила, але я відчула на язиці гіркоту його брехні. Діаманти врізалися в мою шкіру ще глибше, перш ніж я послабила хватку.
— Це чудово й я ціную це, але я не можу його прийняти, — я простягнула годинник.
Я хотіла б зберегти його, але я завжди бажала того, чого не могла мати.
Кохання. Прихильність. Гідність.
Щось глибоке і безумовне, що я могла б назвати своїм.
За великим рахунком, годинник був дрібницею. Це було красиво й я ненавиділа те, як сильно я хотіла чогось, що нічого не значило, але це було лише аксесуаром. Якби хтось хотів, вони могли б купити його.
Ті інші речі, які не можна було купити ні за які гроші.
Вираз обличчя Крістіана здригнувся вперше відтоді, як він увійшов.
— Я подарував це тобі. Воно твоє.
— Я повертаю його. Це занадто, — твердо сказала я. — Це годинник із діамантами, Крістіане. Він має коштувати десятки тисяч доларів.
— Дев’яносто дві тисячі шістсот.
Я здригнулася й від номера, і від його прохолодного тону.
— Це тільки гроші. У мене їх багато, — брови Крістіана зігнулися у V-подібний вираз. — Я думав, тобі сподобається. Ти сказала, що тобі потрібен новий годинник.
Я сказала це. Це був імпровізований коментар, який я зробила кілька тижнів тому.
Я не могла повірити, що Крістіан згадав про це.
— Якщо я одягну це, мене пограбують, щойно я вийду з дому. Навіть якщо я не... — я зробила вдих через стиснуті легені.
Кисень розпалював полум’я старого розчарування, доки не спопелив мої заборони, а решта слів не виплеснулася назовні.
— Справа не тільки в годиннику. Це все. Наш договір, мій охоронець, жити тут безплатно, літати літаком до Нью-Йорка. Я відчуваю себе твоєю коханкою, за винятком того, що ми не займаємося сексом. Ти не мій хлопець. Я не впевнена, що ми взагалі друзі. Так скажи мені, навіщо ти все це робиш? І не кажи, що це зроблено для того, щоб привітати мене з кількістю підписників або тому, що ти відчуваєш провину, що хтось вдерся в мою квартиру. Я оптимістка, а не ідіотка.
Якби це був хтось інший, я б запідозрила, що Крістіан намагається заманити мене в якусь дивну сексуальну угоду. Але він був досить багатий і чудовий, щоб нікого ні в що не заманювати. Люди шикувалися в чергу, щоб виконати його наказ без його прохань.
Чому він поводився зі мною по-особливому, коли ледь знав мене?
Тік. Тік. Тік.
Оглушливе цокання секундної стрілки на настінному годиннику відповідало тому, як тремтіли м’язи на щелепі Крістіана.
Ні слова, тільки тиша.
Він був сховищем, сповненим таємниць і замкненим замком, який не зміг би зламати навіть вправний злодій. Небезпека пульсувала навколо нього, кричачи, щоб я зупинилася і повернула назад, поки не стало надто пізно.
Як відчайдушна дурепа, я продовжувала.
— Я не чекаю, що ти відповіси. Ти ніколи цього не зробиш. Але, незважаючи на те, що я вдячна за твою допомогу зі сталкером, я не можу взяти від тебе більше, ніж у мене вже є.
Я тримала годинник далі. Його руки залишалися з боків, але вага його погляду фізично тиснула на мою шкіру.