Спотворена брехня

19. СТЕЛЛА

Через тиждень після того, як я переїхала в його будинок, я відкрила маленький брудний секрет Крістіана.

У темному кутку його кабінету, захованого між DVD-дисками з фільмами «Скажені пси» і «Хрещений батько», у нього було колекційне видання «Спайс Ворлд».

Це було правильно. Крістіан Гарпер, генеральний директор Harper Security і, можливо, найстрашніша людина, яку я коли-небудь зустрічала, володів спеціальним випуском фільму за участю жіночого гурту дев’яностих, який, за збігом обставин, був одним з моїх улюблених лише із тієї ж причини, що й він був відверто вульгарним.

Я не знала, що у людей досі є DVD, але я не відмовлялася від можливості переглянути одне з моїх дитячих захоплень на його ультрасучасному плоскому екрані.

Судячи з того, що я помітила в його розкладі, Крістіана не буде вдома ще дві години, тож я дозволила собі розслабитися.

Я підспівувала й танцювала під фільм, зупиняючись тільки для того, щоб відкусити шматочок морозива, що лежало на кавовому столику.

Я не була найкращою співачкою чи танцюристкою, тому, можливо, мала безглуздий вигляд, але я була надто щаслива, щоб хвилюватися.

Це був хороший день.

Я офіційно підписала контракт із Delamonte і наша перша зйомка була призначена на наступний тиждень у Нью-Йорку. Це була невелика зйомка, тому повідомлення надіслали в короткі строки, але я була рада почати співпрацю й знову відвідати місто.

Я також закінчила ще один набір начерків і почала заповнювати шаблон бізнес-плану, який мені надіслав Крістіан. Це було не так нудно, як я побоювалася, хоча деякі частини, як-от фінансовий аналіз і виробничий план, викликали в мене головний біль.

Ніхто з нас не згадав про наш майже поцілунок відтоді, як це сталося. Наші розмови зводилися винятково до світських бесід, роботи та моєї модної лінії, що мене цілком влаштовувало.

Насправді між нами все було настільки нормально, що я засумнівалася, чи справді був «поцілунок». Можливо, це був плід моєї уяви, породжений тим самим божевіллям, яке змушувало мене показувати йому свої начерки.

Раніше я їх нікому не показувала.

Тим часом страхи перед моїм переслідувачем відступили, замкнені за куленепробивними шибками і армованими сталлю стінами пентхауса Крістіана. Якщо я занадто багато думала про це, занепокоєння поверталося, але я була досить зайнята, щоб не думати про це. Я можу загубитися у своїй бульбашці самообману... ну, не назавжди, але на якийсь час.

Отже, як я вже сказала, це був гарний день.

Я розвернулася з ложкою морозива в роті й босими ногами на прохолодній мармуровій підлозі.

Я була так захоплена своєю піснею і танцем, що не помітила, як хтось увійшов, поки не помітила темну постать при наступному обертанні.

Здивований крик вибухнув у повітрі, перш ніж мій мозок опрацював худорляве, м’язисте тіло і зшитий на замовлення костюм.

Ложка з гуркотом вилетіла з рота на підлогу і розтале морозиво dulce de leche закапало мені на сорочку.

— Не звичайне привітання, яке я отримую від жінок, але краще, ніж твої вигуки раніше, — попри криву образу, веселощі пом’якшили витончені риси обличчя Крістіана.

Його очі, однак, були якими завгодно, тільки не м’якими. Це були леза, обмотані чорним шовком, їхні леза були такими холодними, що обпалювали мою шкіру.

Вони простежили лінії мого горла вниз по моєму тулубу до моїх голих ніг і ступень, перш ніж ковзнути назад до мого обличчя.

Повільно і неквапливо, як кішка, що грається з мишкою.

Увесь цей час я стояла нерухомо, побоюючись, що будь-який рух розріже мене і оголить моє серце, яке дико б’ється, електричному повітрю.

Раптово я усвідомила, наскільки короткими були мої шорти, скільки шкіри оголювала моя укорочена толстовка, і який безглуздий вигляд я, мабуть, маю з гелевими патчами на очах і незмивним кондиціонером, змащеним на волоссі, не кажучи вже про те, що я танцювала й підспівувала грьобаним Spice Girls у вітальні.

Засмучення переслідувало полум’я, залишене його пильним поглядом, але я чіплялася за подерті краї своєї гідності закривавленими кінчиками пальців.

— Я не кричала. Я тренувала свої голосові зв’язки, — я нахилилася і підняла липку ложку з підлоги так витончено, як тільки могла. — Я теж думала, що я одна. Ти ніколи не приходиш додому так рано.

— Я й не підозрював, що ти так пильно стежиш за моїм розкладом, — оксамитовий голос торкнувся моєї шкіри, як найчуттєвіша ласка.

Крістіан вислизнув із тіні й попрямував до мене. Він був з голови до ніг одягнений у дизайнерський діловий одяг, але ці яскраво-бурштинові очі і хижа грація, з якою він рухався, нагадали мені пантеру, що ліниво вистежує свою здобич. Звір, що тягне неминуче, бо він втомився від легкості, з якою схоплював те, що хотів.

— Я не стежу, але ми живемо разом уже тиждень. Мені не потрібно вивчати твої приходи і відходи, щоб знати твій розклад.

Крістіан був жайворонком. Я теж, але на той час, коли я піднімалася на його дах для занять йогою на світанку щоранку, я вже чула, як працює його душ, і відчувала запах кави, що вариться на кухні.

Він йшов рівно о пів на сьому і повертався через дванадцять годин, виглядаючи таким же відполірованим, як тоді, коли вийшов за двері.

Це було неприродно.

Тук. Тук. Тук.

Мій пульс ударив по зап’ястку, грудях і вухах, коли він зупинився переді мною.

Пряність і шкіра. Чіткі чорні лінії та срібні запонки. Страхітливі своєю досконалістю, але втішні своєю фамільярністю.

— Знаєш, чому я сьогодні рано прийшов додому? — Крістіан підняв руку, і на хвилюючу, жахливу секунду я очікувала, що він обхватить мою грудь.

Замість цього він провів великим пальцем по плямі морозива над моїми грудьми.

Легкий дотик пропалив мої вени і накопичувався між ніг.

— Ні, — я ледь чула себе через грозу, що вирувала в повітрі.

Звуки з фільму давно стихли, змінившись скаженим барабаном мого серця.

— У нас призначена зустріч, — веселощі наповнили його очі моїм похмурим поглядом. — Наша перша бізнес-консультація.

Я кліпнула, мій мозок був занадто затуманений, щоб обробляти його слова в реальному часі.

Бізнес-консультація...

«Я призначу щотижневу зустріч і додам її до календаря. Приходь підготовлена

».

— Ой-йой, — мій бізнес-план. Той, який я заповнила тільки наполовину.

Реальність змила плівку феромонів з мого зору і повернула дихання в норму.

— Я ще не закінчила його, — зізналася я. — Він зроблений тільки наполовину.