Страница 61 из 167
Я знала, що насправді він запитував не про це, але мені не хотілося говорити про записку просто зараз. Я просто хотіла їсти і вдавати, що все нормально.
Я відірвала шматок свого круасана і сунула його в рот. Зітхання задоволення вирвалося з мого горла.
Круасани були подарунком небес. Я була в цьому впевнена.
— Добре. Я не був упевнений, який у тебе настрій, тому попросив Ніну зробити всього потроху, — сказав він хрипким тоном.
Тепло спалахнуло в моїх грудях.
Я сором’язливо посміхнулася йому, зворушена цим жестом, хоча це не він готував їжу.
Слабкий відтінок рум’янцю забарвив його вилиці.
Він... почервонів?
Перш ніж я встигла усвідомити це приголомшливе видовище, рожевий колір зник, і обличчя Крістіана знову перетворилося на граніт.
— Раз вже ти тут, ми повинні пройтися за правилами.
— Добре... — мої брови насупилася.
— Ти тут, тому що ти в небезпеці, а оскільки тепер ти повністю під моїм захистом, ми повинні вжити відповідних заходів для забезпечення твоєї безпеки, — сказав він різко. — Залишатися тут, поки ми не спіймаємо людину, яка залишає тобі ці записки — це перший крок. Моя команда перевезе решту твоїх речей сьогодні. Поки ти тут, ти спатимеш в гостьовій кімнаті й дотримуватиметеся правил дому. Жодних друзів чи чоловіків... — його голос сктав крижаним на слові «чоловіки». — І жодних дотиків до невпізнаваних пристроїв. Є п’ятдесят на п’ятдесят шансів, що вони можуть убити тебе. Крім цього, вважай це своєю домівкою в осяжному майбутньому.
П’ятдесят на п’ятдесят шансів, що мене вб’ють? Які пристрої в нього були?
— Ой, — я видавила яскраву посмішку. — Ну, хто може встояти перед таким привітанням? Ти справді знаєш, як змусити дівчину відчути себе комфортно.
Крістіан проігнорував мій сарказм.
— Добре, що ти не публікуєш повідомлення про те, де перебуваєш, в режимі реального часу, але я хочу, щоб ти почекала двадцять чотири години, перш ніж публікувати повідомлення замість твоїх звичайних трьох-чотирьох годин. Варіюй свій графік і роби його непередбачуваним, зокрема маршрути, якими ти їдеш додому. Також у тебе буде охоронець. Брок подбає про тебе, коли ти не зі мною. Він буде ненав’язливим, ти навіть не дізнаєшся, що він там, якщо тобі не знадобиться допомога. І останнє...
— О, добре. Я боялася, що це було воно. Продовжуй.
— Ти повинна сказати своїм друзям правду, — Крістіан пильно подивився на мене. —Якщо вони не знають, що ти в небезпеці, вони можуть ненавмисно наразити тебе на небезпеку або самі опинитися в небезпеці. Невігластво не завжди благо.
Моя посмішка зникла. Протест пробрався до кінчика мого язика, перш ніж я його розчавила. Крістіан мав рацію.
Хоч би як я ненавиділа змушувати своїх друзів хвилюватися і мати охоронця, що спостерігає за кожним моїм рухом — схожого на сталкера, але з менш мерзенними намірами — мені потрібен був захист.
Крім того, я не могла дозволити своїм друзям думати, що все гаразд, коли це було не так. Що, якщо сталкер націлився на них, коли не зміг дістатися до мене? Я б ніколи собі не пробачила, якби з ними щось трапилося, тому що я не попередила їх належним чином.
Мої нігті сердито впилися півмісяцями в коліна.
Холоднокровна, спокійна, зібрана.
Холоднокровна, спокійна, зібрана.
— Добре, — сказала я нарешті. — Я скажу їм. Але в мене є кілька власних правил.
Якщо цей новий порядок життя спрацює, мені потрібно буде щось сказати. Крістіан був експертом з безпеки, але це було моє життя.
— Звичайно, кажи, — голос Крістіана наповнився сухістю. Безсумнівно, він пам’ятав, як я наполягала на тому, щоб включити мій власний звід правил у нашу фальшиву домовленість про побачення.
— Це твій дім і я поважатиму твої правила. Але я також прошу поважати моє приватне життя. Це означає, що не можна входити в мою кімнату без дозволу, навіть коли — особливо коли — мене там немає. Не чіпай мої речі, навіть якщо вони перебувають у спільному просторі. Не говори мені, куди я можу піти або кого я можу бачити, якщо тільки це не становить прямої загрози моїй безпеці. І... — мої зуби встромилися в нижню губу, коли я обмірковувала своє останнє прохання.
— І...? — він підняв темну брову.
— Не можна приводити жінок додому. Мене не хвилює, чи спиш ти з ними, але вони не можуть бути тут, поки я тут. Це не... Це виглядатиме неправильно, — мої нігті глибше впилися в шкіру.
Ексклюзивність малася на увазі, але прямо не вказувалася в нашому контракті. У мене не було проблем із дотриманням целібату, але я сумнівалась, що зможу сказати те саме про когось на кшталт Крістіана. Імовірно, жінки кидалися на нього щодня, незалежно від його статусу в стосунках.
Дивний спазм стиснув моє серце і залишив його висихати, коли я уявила його з іншою жінкою. Я сказала собі, що це пов’язано з підтриманням пристойності й нічого спільного з... Чимось іще.
— Я не зраджую, Стелло, — веселість Крістіана розчинилася в калюжках бурштинового льоду.
— Це не зрада, коли ми насправді не зустрічаємося.
Що я говорила? Не те щоб я хотіла, щоб він спав з іншими жінками. Це було занадто ризиковано, і...
Мій шлунок звело. Мабуть, я занадто швидко з’їла свій круасан.
Тік. Тік. Тік. Я дивилася, як підстрибують м’язи на його щелепі з нервовим захопленням. Гнів Крістіана був хвилею, що накочувалася, повільно і підступно, що поглинала все на своєму шляху. Але коли він знову заговорив, його тон був таким же гладким і безтурботним, як літнє озеро.
— Прийнято до відома.
«Прийнято до відома»?
Це була найбільш розпливчаста відповідь, яку він міг дати, але я була занадто налякана, щоб просити роз’яснень.
Ми більше не розмовляли до кінця трапези.
Того дня, поки Крістіан працював у своєму домашньому офісі, а вантажники витягували решту моїх речей з моєї квартири, я досліджувала вісім тисяч квадратних футів холостяцької розкоші, яка буде моїм домом бог зна скільки…
Я приходила сюди щотижня, щоб подбати про його рослини, але одразу ж ішла. Я ніколи не витрачала час на вивчення свого оточення.
Пентхаус Крістіана займав увесь одинадцятий поверх Міражу, який був таким самим високим, як будівлі у Вашингтоні, через обмеження по висоті в місті.
Підлоги зі світло-сірого мармуру, чорні шкіряні меблі, вікна від підлоги до стелі, з яких відкривається вид на місто під кутом у триста шістдесят градусів. Будинок віддзеркалював людину: гладкий, вишукано оздоблений і красивий у сенсі холодний, але безособовий.