Спотворена брехня

17. СТЕЛЛА

Я прокинулася від сонячного світла й слабкого запаху шкіри та спецій.

Це була перша ознака того, що щось негаразд, оскільки я використовувала виключно аромати лаванди у своїй спальні.

Другою ознакою був колір простирадл. Шиферно-сірий шовк, розкішний у своїй простоті й пом’ятий від сну, але зовсім не схожий на м’які кремові, які я купила два роки тому.

Туман сну затягнувся, поки я дивилася на вм’ятину на подушці поруч із моєю і намагалася зібрати докупи те, що сталося минулої ночі.

Я явно була в чоловічій кімнаті. Темні кольори, годинник і запонки на нічному столику видавали мене.

Я пішла пити і переспала з кимось у них вдома? Навряд чи.

Чи залишилась я на ніч у Ейви? Але її кімнати для гостей виглядали не так, і...

— Ти прокинулася.

Крик перехопив моє горло від несподіваного голосу позаду мене.

Я обернулася, моє серце калатало від паніки, поки голос, що виходить із ванної, не потрапив у фокус.

Темне волосся. Очі кольору віскі. Виточене обличчя.

Крістіан.

Це була його кімната. Чому я була в...

Учорашні спогади врізалися в мене так швидко й сильно, що вибили дихання з моїх легень.

Записка в моїй спальні, дзвінок Крістіану, переїзд до нього, купання мене...

О боже.

Жах і приниження згорнулися в моєму животі. Мене б знудило, якби я вчора з’їла що-небудь, крім круасана.

— Ти не хотіла залишатися одна, тому я дозволив тобі залишитися на ніч у моїй кімнаті, — Крістіан розправив рукав. Була восьма ранку, але він уже був одягнений в один зі своїх фірмових костюмів і мокасини. Його волосся було ідеально укладене, обличчя було чітким і чисто поголеним. — Це був разовий виняток з огляду на те, що сталося, але тепер ти спатимеш у гостьовій кімнаті. Це не просто так.

Я насупилася, намагаючись примирити холодного чоловіка переді мною з тим, хто вчора відніс мене в свою кімнату і подбав про мене.

Рум’янець залив мою шкіру, коли я згадала тепло його тіла позаду мене і його дотик до моєї оголеної шкіри. Це не було сексуально й я була надто вражена, щоб реагувати на щось у той час, але спогад запалив м’який опік, який зігрів мене зсередини.

— Сніданок буде подано за півгодини. Тоді побачимося, — оячі Крістіана потемніли, немов він міг зазирнути просто в мій розум.

Він пішов, перш ніж я встигла відповісти.

Думаю, він не був жайворонком.

У мене в скроні пульсував головний біль, коли я намагалась осмислити минулі двадцять чотири години. Учора вранці я прокинулася у своєму ліжку, почуваючись досить оптимістично щодо ситуації зі сталкером.

Так от, я живу у будинку Крістіана Гарпера, тому що сталкер увірвався в мій.

Ким би він не був, він знав, де я живу, і міг проникнути в одну з найбільш охоронюваних будівель у місті.

Страх уповільнив биття мого серця.

Все добре. З тобою все гаразд.

Можливо, він зміг проникнути в Міраж, але він не міг проникнути в пентхаус Крістіана. Чи не так?

Я потягнулася за своїм намистом, тільки щоб зрозуміти, що на мені його немає.

Учора ввечері Крістіан приніс тільки найнеобхідніше, а це означало, що мої кристали лежали внизу, у моїй кімнаті.

Укус страху посилився при думці про повернення в мою стару квартиру. Мені подобалася ця квартира, але я не могла уявити, що повернуся туди після того, як злом зруйнував її недоторканність.

Я ненавиділа свого сталкера за те, що він зруйнував цей спокій, майже так само сильно, як я ненавиділа його за записки.

Після всіх цих років я все ще не могла зрозуміти, чому він націлився на мене. Чи було це моєю присутністю в соціальних мережах? Моя зовнішність? Чи мені просто не пощастило привернути увагу якогось покидька, у якого було занадто багато вільного часу?

Я змусила себе глибоко вдихнути в легені.

Усе гаразд. Все буде добре.

Було вже зовсім світло й Крістіан стояв зовні. Яким би примхливим він не був, він не допустить, щоб зі мною щось трапилося.

Не знаю чому, але я відчувала переконання в цьому нутром.

Все буде добре.

Я повторила це заспокоєння у своїй голові, коли пішла в кімнату для гостей — тобто мою нову кімнату в недалекому майбутньому — і перевдяглася з купального халата в домашній одяг, який пасує до дня.

Коли я увійшла до їдальні, Крістіан уже сидів на чолі столу з чашкою кави, ручкою і кросвордом з ранкової газети.

Сам стіл стогнав під вагою повного сніданку. Скляні глечики з кавою, соком, водою і чаєм блищали поруч із тарілками з усіма мислимими продуктами для сніданку: яйцями, приготованими шістьма різними способами, хрустким беконом, пишними млинцями з лимонною рікоттою, бельгійськими вафлями і французькими тостами.

Круасани, кекси і булочки наповнювали два великі плетені кошики, а в секції для смузі, яку можна зробити власноруч, можна було знайти всі фрукти і начинки, які я тільки могла придумати.

Це був фуршет на двадцять осіб, а не на двох.

— Ти влаштовуєш бранч? — запитала я, не розуміючи, навіщо комусь потрібно стільки їжі для себе.

— Ні, але Ніна виклалася на повну, тож можеш насолоджуватися.

Не встигла я запитати, хто така Ніна, як у кімнату увійшла круглолиця жінка з темним пучком і веселою посмішкою.

— Я Ніна, — вона кинула на Крістіана несхвальний погляд і простягнула мені склянку чогось зеленого і вершкового. — Смузі з паростків пшениці, правильно?

— Так, дякую. Звідки ти знаєш? — я розслабилася під теплом її дружелюбності.

Це, мабуть, економка Крістіана, яка працює неповний робочий день. Я ніколи не зустрічалася з нею, хоча знала, що вона була єдиною людиною, у якої були ключі від його будинку, крім мене.

— Пан Гарпер сказав мені, що це твій улюблений, — вона підморгнула мені, а Крістіан уставився на неї.

— На цьому поки що все. Дякую, — його ввічливе відсторонення лише наполовину приховало лезо бритви в його голосі.

Ніна придушила те, що виглядало як сміх, перш ніж піти.

— Я бачу, кофеїн не поліпшив твій настрій, — я навантажила тарілку їжею і сіла поруч із ним. — Я сподівалася, що це поверне доктора Джекілла. Містер Гайд не для мене.

Він завжди був на стороні, але сьогодні вранці я чітко відчула відстань між нами.

— Смішно. Я бачу, ніч сну поліпшила твій настрій, — Крістіан склав кросворд і відклав його вбік, перш ніж додати — Як ти почуваєшся?

— Голодна. Я не їла з учорашнього ранку, — зізналася я.