Страница 52 из 167
Так він мене побачив? Чи була я такою? Хтось настільки збитий з пантелику однією анонімною запискою, що я дозволила їй керувати своїм життям?
Де була дівчина зранку, та, що вийшла з дому і заприсяглася не дати страху перемогти?
Вона була ефемерна, як ранковий дощ, і мріє про досконалість. Завжди борюся за життя і завжди вмираю від леза свого занепокоєння.
Дверна ручка зісковзнула з моєї руки.
— Чудово, — слово вирвалося, перш ніж я встигла передумати. — Я піду.
Хоча б для того, щоб довести, що я не така слабка, як думав світ.
Жодної посмішки, але сяйво небезпеки потьмяніло, і залишилося лише тліюче вугілля. — Добре. Сорок хвилин.
— Ти, без сумніву, найнестерпніший таймер зворотного відліку, який коли-небудь існував, — мої губи стиснулися.
Сміх Крістіана пішов за мною до моєї кімнати, де я перерила шафу, перш ніж зупинилася на шовковій кофточці під блейзером, джинсах і оксамитових балетках.
Нерви долали побоювання, але я зберігала нейтральний вираз обличчя, коли повернулася у вітальню.
Холоднокровна, спокійна, зібрана.
Крістіан не сказав ні слова, коли побачив мене, але його погляд притулився до мого тіла так, що зігрів мене зсередини.
Ми їхали в галерею в тиші, якщо не брати до уваги м’якої класичної музики, що лилась з динаміків. Я була вдячна, що він не намагався зав’язати розмову. Мені потрібно було зібрати всю свою енергію для вечірнього виходу, коли моє тіло вже було в режимі домашнього розслаблення.
Мої нерви посилилися, коли в полі зору з’явилася галерея.
Я в порядку. Ти в порядку. У нас усе гаразд.
Я була з Крістіаном і мій переслідувач не став би нападати на мене посеред публічної вечірки.
Зі мною все гаразд. Ти в порядку. Ми в порядку, повторила я.
На щастя, на відкритті галереї було менше людей, ніж на зборі коштів. Було максимум три дюжини гостей, серед яких були як творчі люди, так і люди з вищого суспільства. Вони тинялися абсолютно білим простором, тихо розмовляючи за келихами шампанського.
Ми з Крістіаном ходили по кімнаті, базікаючи про все, від погоди до сезону цвітіння сакури. Я підтримувала розмову як могла, але, на відміну від збору коштів, я дозволила йому взяти на себе ініціативу.
Я надто втомилася, щоб бути дотепною і чарівною, хоча було приємно знову опинитися на публіці, вперше за тиждень.
Я залишалася поруч із Крістіаном, поки не приїхав Уайатт із дружиною.
— Роби те, що повинен, — сказала я. — Я збираюся перевірити решту виставки.
Я ніяк не могла слухати їхні розмови про справи, не засинаючи.
— Перерви мене, якщо я тобі знадоблюся, — Крістіан пронизав мене похмурим поглядом. — Я серйозно, Стелло.
— Добре, — я цього не зроблю Думка про те, щоб перервати когось посеред розмови, викликала в мене кропив’янку. Це було ніяково і грубо, і я воліла б кинутися в крижаний басейн посеред зими.
Поки він розмовляв з Уайяттом, я пробиралася виставкою по одній частині за раз. Художник Мортен (тільки ім’я) спеціалізувався на абстрактному реалізмі. Його картини були пишними, подекуди такими, що запам’ятовуються, і завжди красивими. Сміливі мазки кольору зображували найтемніші емоції: лють, заздрість, провину, безпорадність.
Я зупинилася перед полотном, наполовину захованим у кутку. На ньому чудова молода дівчина дивилася вбік із задумливим виразом обличчя. Її обличчя було настільки реалістичним, що могло б бути схожим на фотографію, якби не смуги кольору, що стікали по щоках на її абстрактний торс. Смуги злилися в темну калюжу води в нижній частині картини, а її чорне волосся відкинулося від обличчя і розчинилося в зображенні нічного неба.
Картина була не такою великою і яскравою, як інші картини, але щось у ній зворушило мою душу. Можливо, це був вираз її очей, ніби вона мріяла про рай, якого, як вона знала, вона ніколи не досягне. Або, можливо, це була меланхолія всього цього — відчуття, що, незважаючи на її красу, в житті було більше темних днів і самотніх ночей, ніж веселки і сонячного світла.
— Тобі сподобалась ця картина? — голос Крістіана вивів мене із замисленості.
Я так довго дивилася на картину, що не зрозуміла, що він закінчив розмову з Уайяттом.
Я не оберталася, але тепло його тіла обволікало моє, а руки вкривалися мурашками. Це був парадокс, дуже схожий на людину, що стоїть позаду мене.
— Дівчина. Я... — відносно неї. — Думаю, вона красива.
— Так, вона така, — м’який, багатозначний спад у його голосі змусив мене замислитися, чи говорить він про картину, чи про щось інше.
Насіння усвідомлення розквітло за цієї перспективи, і воно тільки виросло, коли він поклав руку мені на стегно. Це було так легко, що це було радше обіцянкою, ніж дотиком, але все одно схвилювало мене.
Я не могла пригадати, коли востаннє хотіла дотику хлопця.
— Ви закрили угоду? — натяк у моєму голосі звучав болісно очевидно в цьому тихому куточку, де не існувало нічого, крім тепла, електрики та передчуття.
Яскраві вогні потьмяніли, потім зникли в темряві, коли мої очі закрилися від повільного руху руки Крістіана вгору по вигину мого стегна до талії.
Його м’яке бурчання задоволення пронеслося по моєму тілу і засіло глибоко всередині.
— Так, — він провів рукою по іншій стороні моєї талії, перш ніж та теж уперлася в мій бік.
Я не повинна була закривати очі. За відсутності візуального відволікання він поглинув мене. Мій світ звузився до ваги його рук на моїй шкірі, його запаху в моїх легенях і оксамитової ласки його слів, коли вони спускалися вниз моєю шиєю, по моїх ниючих грудях, і до пульсуючої потреби між моїми стегнами.
Моє колишнє роздратування щодо нього зникло, змінившись бажанням настільки лютим і несподіваним, що в мене перехопило подих.
— Ти все ще думаєш про картину, Стелло? — веселощі переросли в щось темніше, зліше.
Дотик рота Крістіана до моєї шиї викликав нову хвилю мурашок по моїй шкірі.
Тихий стогін вирвався з мого горла й вирвався непрохано в густе томне повітря.
Приниження спалахнуло на моїй шкірі, але воно теж випарувалося, коли він ковзнув рукою від моєї талії до мого живота. Його кісточки пальців пройшлися по шовку мого топа, трохи нижче грудини, трохи вище джинсів.
Імпульси бажання посилилися, настільки сильно й наполегливо, що мої стегна стиснулися в спробі полегшити моє бажання.
Це тільки погіршило ситуацію.
Я була за кілька секунд від того, щоб розпастися на частини, а Крістіан ледь торкнувся мене.