Спотворена брехня

13. КРІСТІАН

Минулої ночі я спав загалом три години. Очікування щогодинних повідомлень від Кейджа робило все більш неможливим, і того ранку я вирубився після того, як він підтвердив, що Стелла добре пережила ніч.

Я жив за своєю системою. Сім годин сну на добу, вечірні тренування тричі на тиждень у моєму особистому спортзалі, складна робота і важливі зустрічі вранці, коли я був найбільш бадьорим, а після обіду — більш нудні завдання.

Моя дисципліна привела мене туди, де я був сьогодні — генеральним директором компанії зі списку Fortune 500 з великою розвідувальною мережею і прямим зв’язком майже з усіма великими гравцями у світі.

За двадцять чотири години Стелла привела ці системи в повний безлад.

Я проспав до полудня, переніс свої зустрічі на післяобідній час і пропустив тренування, щоб ретельніше просканувати її квартиру на наявність прихованих камер або пристроїв спостереження, перш ніж вона повернеться додому.

Мій порушений графік мав би розлютити мене, але прилив крові, коли її вхідні двері відчинилися, відчувався не стільки як гнів, скільки як передчуття.

Незважаючи на мою клятву триматися від неї подалі, її відсутність більше відволікала, ніж її присутність. Я цілий день вишукував у Брока новини, поки не здався і не написав їй сам.

Я притулився до стіни, коли Стелла увійшла всередину, схиливши голову над телефоном.

— Порада з безпеки номер один: не дивися на свій телефон, поки не опинишся в безпечному місці.

Вона підстрибнула і вскрикнула, поки не побачила мене.

— Крістіане! — вона поклала руку на груди, її обличчя було на два тони блідішим, ніж зазвичай. — Що ти тут робиш?

— Сканував твою квартиру на наявність прихованих камер. Їх немає, — додав я, коли вона ще більше зблідла.

— Ти не можеш входити в мою квартиру без попередження! Це вторгнення в особисте життя.

— Конфеденційності не існує, коли йдеться про безпеку, — всі хотіли усамітнення, поки не потрапили в біду. Потім вони відмовилися від ключів і паролів, ніби вони нічого не значили.

Я просто пропустив неминучі розмови зі Стеллою про доступ і одразу перейшов до частини захисту.

— Звучить так, як сказав би тиран.

— Я радий, що ти розумієш.

Її погляд роздратовано пронизав повітря між нами.

— Крістіане, дозволь мені висловити це простими словами: тобі заборонено входити в приватні будинки без попереднього дозволу, навіть якщо ти володієш будівлею.

Хм. Я гадаю, це так.

Шкода, що мені було насрати на закон.

Законність не означала правильності, а незаконність не означала неправильності. Досить було поглянути на зіпсовану систему правосуддя, щоб зрозуміти, що закон був нічим іншим, як картковим будиночком, створеним, щоб дати своїм громадянам хибне відчуття безпеки, і ослабленим дверними прорізами, відчиненими тільки для обраних.

Я мав підтримувати вигляд цивільного, законослухняного громадянина, але, як відомо, зовнішність оманлива.

А іноді нам доводилося брати правосуддя у свої руки.

—Ти знаєш, як... — кісточки пальців Стелли побіліли навколо її телефона. — Знаєш, скільки кошмарів мені снилося, коли я повертаюся додому і знаходжу у своєму будинку непроханого гостя? Через те, що на мене напали, поки я в душі або сплю? Наші домівки мають бути нашим безпечним притулком, але я... — легка надтріснутість її голосу викликала дивне тремтіння в моїх грудях. — Як я можу почуватися в безпеці, знаючи, що хтось може увійти сюди будь-якої хвилини, а я не... я не...

Її слова поступилися місцем поверхневому, важкому диханню. Я бачив тривогу, що розквітала в її очах, поки чорні зіниці не поглинули зелень її райдужних оболонок.

Блять.

Я знав, що вона може засмутитися, але я також подумав, що вона захоче, щоб хтось наглядав за нею. Візьми повід і подбай про її безпеку, щоб їй не довелося про це турбуватися. Я хотів — ні, потребував — наглядати за нею.

Це був рідкісний прорахунок із мого боку.

Я провів великим пальцем по циферблату годинника, дивно неспокійний як через свою помилку, так і через відчутне занепокоєння Стелли. Розгадати її було постійною проблемою.

Затиснуте відчуття розгорнулося в моїх грудях, поки мені не довелося відштовхнутися від стіни й підійти до неї, щоб послабити його хватку.

— Ти в безпеці. Я не дозволю, щоб із тобою щось трапилося, — я поклав руки їй на плечі, утримуючи її. — Стелло. Це більше не повториться. Тепер дихай для мене.

Я пом’якшив різкість свого голосу з команди на прохання.

Повітря було наповнене взаємними звинуваченнями, і щось гостре й чужорідне пронизало мій живіт від крихітного тремтіння, яке стрясало її тіло.

Що це було? Почуття провини? Докори сумління? Жаль?

Я не міг сказати, тому зосередився на Стеллі.

— Ось і все, — пробурмотів я, коли її дихання нарешті вирівнялося, а колір повернувся до її обличчя. — Ось так.

Вона заплющила очі й зробила останній глибокий вдих, перш ніж відступити. Від втрати тепла настав холодок.

— Я знаю, що ти намагаєшся допомогти, і я ціную це, — сказала вона. — Але ти маєш повідомляти мені, що відбувається. Це моє життя.

Невелика пауза, перш ніж я відповів:

— Я розумію.

— Дякую.

Ось так напруга в повітрі випарувалася.

Здатність Стелли виплеснути образу так само швидко, як вона її підхопила, була такою ж спантеличливою, як і вражаючою.

Я ніколи не забував дрібниці. Ніколи.

— Ти сказав, що в тебе є новини для мене. Ви знайшли, хто надіслав записку? — її обнадійливий голос викликав біль у грудях.

— Ще ні, — моя щелепа зігнулася. Судово-медична експертиза нічого не дала. — Але ми знайдемо його. Не хвилюйся.

Я нахилив голову до дивана і почекав, поки Стелла сяде, перш ніж перейти до справи. — Ти сказала, що минулої ночі не вперше отримали таку записку. Розкажи мені, що було раніше.

Щоб вистежити мудака, мені потрібно було якомога більше інформації. Інформація була золотом, і просто зараз я хапався за соломинку.

— Нічого не пропускай, — додав я. — Навіть найдрібніші деталі можуть бути важливими.

Стелла з розсіяним виразом обличчя покрутила намисто навколо пальця. Минуло кілька ударів серця, перш ніж вона нарешті заговорила.