Страница 46 из 167
Я: Як ти дізнався, що я була на вечері?
Крістіан: Час вечері. Називай мене екстрасенсом.
Легка посмішка зігнула мій рот.
Розумник.
Я: Їжа чудова. Компанія може бути кращою.
Я: Як пройшов твій день?
Ми деякий час листувалися про мій захід і його день в офісі (нудно, за його словами). Це була наша перша розмова з учорашнього вечора і на диво нормальна.
Ніхто з нас не підняв записку до тих пір, поки десерт не був з’їдений.
Крістіан: У мене є новини про минулу ніч.
Крістіан: Коли ти будеш вдома?
Я практично могла чути зміну тону над текстом.
Мій шлунок звело від нервів, коли я друкувала свою відповідь.
Я: У найближчу годину або близько того.
У цей час поїзди ходили рідше.
Крістіан: Дай мені свою адресу, і я пришлю машину. Поки ми не знайдемо того, хто надіслав записку, тобі не слід їхати самій на метро так пізно вночі.
Дивне тепло розлилося по моїх венах.
Зазвичай я б йому відмовила, але мені не хотілося знову їхати в метро самій. Найближча до будинку моєї сім’ї станція після години пік завжди моторошно порожня, а користуватися Uber було б занадто дорого.
Я надіслала йому адресу, як він і просив.
Крістіан: Машина буде за двадцять хвилин.
Крістіан: Скоро побачимося.
Ще одне тріпотіння перервало моє серцебиття.
Проста обіцянка в його останньому повідомленні не повинна була мене так хвилювати... але, з невідомих мені причин, схвилювала.