Спотворена брехня

Та сама свічка для ароматерапії на журнальному столику. Та сама кашемірова ковдра накинута на спинку крісла. Жодних слідів дикої паніки, що охопила мене менше тридцяти хвилин тому.

Ми завжди очікували, що наш зовнішній світ відображатиме наш внутрішній, але саме такі ситуації нагадали мені, що світ існуватиме незалежно від того, що відбувається з кожним із нас окремо.

Це рівною мірою заспокоювало і пригнічувало.

Я опустилася на диван, а Крістіан швидко обшукав квартиру. Мої ноги більше не витримували моєї ваги, і я майже заснула на кремових подушках, коли він повернувся у вітальню.

— Ти не можеш залишатися тут. Квартира під охороною, — додав він, коли я в тривозі випросталася. — Але людина, яка написала записку, все ще там і, ймовірно, знає, де ти живеш. Ти маєш переїхати.

— Куди? Це мій дім, — тривога стиснула мій шлунок.

—Тут небезпечно.

—Я думала, що в Міражі найкраща система безпеки в місті.

Єдиною відповіддю Крістіана було стискання щелеп.

Я зробила глибокий вдих. Мій туман жаху розвіявся достатньо, щоб раціональне мислення знову занурилося в мене.

— Хто б це не був, вони дісталися до мене зовні будівлі. Мені нікуди переїжджати, крім того... — мої пальці стиснулися на краю дивана. — Я не дозволю якомусь боягузу, що ховається за анонімними листами, вигнати мене з власного будинку.

Я провела занадто багато років на пасажирському сидінні свого життя, дозволяючи іншим людям вести мене туди, куди вони хотіли. Жити в страху перед їхніми коментарями про мої дії і робити себе маленькою, щоб вписатися в будь-яку коробку, в яку вони мене помістили. Очікування моїх батьків, вимоги моєї боссині, листи переслідувача, які зробили мене настільки параноїчкою, що я підстрибувала з кожним лясканням дверей і хрускотом гілки.

Вони діяли, я реагувала.

Мені це набридло. Настав час повернути собі контроль, і навчитися говорити «ні» було першим кроком.

— Я не переїду, — повторила я.

Якби сталкер увірвався в мою квартиру, інша річ, але він не увірвався. Крім того, я мала рацію. Я не знала безпечнішго місця, ніж Міраж.

Крістіан втупився на мене, вираз його обличчя був висічений із граніту.

Я змусила себе не відводити погляд, навіть коли моє тіло боролося з вагою його погляду.

Він бачив мене вразливою, але я не дозволила йому побачити себе слабкою.

Моє дихання стиснуло легені, і тільки коли Крістіан схилив голову на знак згоди, я випустила його.

Полегшення й крихта гордості заповнили порожнечу.

Він не сказав ні слова, але в мене було непохитне відчуття, що я щойно зіткнулась з левом і переміг.

— Добре, але ти не залишишся тут без додаткового захисту.

Я могла б жити з цим. Я навіть підтримувала це, поки додатковий захист не був надто нав’язливим.

На секунду я подумала, що Крістіан запропонує залишитися зі мною на ніч, і я ненавиділа, як моє серце тьохнуло при цій думці.

— Кейдже, ти потрібен мені для завдання... так. З ночівлею, — минуло кілька ударів серця, перш ніж він знову заговорив жорстким голосом. — Мені байдуже, якщо ти обідаєш із татом або займаєшся сексом із Марго, чорт забирай, Роббі. Я хочу, щоб ти був на десятому поверсі Міражу за двадцять хвилин.

Розчарування пронизало мене, перш ніж я придушила його. Звісно, Крістіан не залишився б зі мною. Він був генеральним директором. Така робота, ймовірно, була нижче його гідності.

Він повісив слухавку, і в тиші, що настала, щось ворухнулося в мене в голові.

— Навіщо ти прийшов до мене? Перш ніж ти... — знайшов мене в розпал панічної атаки. — Поки ти не зрозумів, що сталося.

— Я хотів прояснити ситуацію після нашої розмови, — Крістіан запхав телефон у кишеню.

Це була гладка, нейтральна відповідь. Майже занадто гладка.

— Чому?

— Тобі потрібна причина?

— У тебе є причина для всього, інакше ти б цього не робив.

Куточок його рота піднявся, але він не став уточнювати свою попередню відповідь.

Він сказав двадцять хвилин, але менше ніж через десять хтось постукав у двері. Цей хтось виявився чоловіком-горою, суцільно м’язистий, з татуюваннями і красивий, до такої міри привабливий для жінок, які мають слабкість до поганих хлопців.

Кейдж, припустила я.

Крістіан поінформував його про ситуацію, але вони були такі тихі, що я не могла розібрати, про що вони говорили. Що б це не було, обличчя Кейджа насупилося, і пом’якшилося, коли він нарешті повернувся до мене.

— Не хвилюйся, люба, — його м’який південний акцент немов за помахом чарівної палички розслабив мої плечі. Крістіан, що стояв поруч із ним, стиснув щелепу, але це сталося так швидко, що мені здалося. — Я буду тут усю ніч. Ніхто не проходе повз мене. Не дарма в армії мене називали Горою.

— От я подумала, що це тому, що ти такий же великий, як гора, — я зобразила легку посмішку.

— Це теж, — у куточках очей Кейджа з’явилисся зморшки.

— Кейдж — один із моїх найкращих. Як він сказав, ніхто не пройде повз нього, — обличчя Крістіана залишалося безпристрасним, але коли він зупинив свій погляд на Кейджеві, посмішка чоловіка зникла.

Кейдж відступив від мене, ніби я раптово загорілася.

Я знову позіхнула, занадто втомлена, щоб думати про їхнє дивне спілкування.

Сон сковував краї моєї свідомості, і я не чинила опору, коли Крістіан підняв мене з дивана міцними, але напрочуд ніжними руками.

— Не відключайся на дивані. Містер Єдиноріг не любить ділити спальне місце.

— Смішний. Якщо з безпекою не вийде, ти маєш бути... — я знову позіхнула, поки ми йшли до моєї спальні. — Коміком.

— Я буду мати це на увазі, — суха відповідь Крістіана заглушила сміх Кейджа позаду нас.

Коли ми дійшли до моєї кімнати, я більше впала в ліжко, ніж залізла у нього. Я була свинцевим вантажем, а гравітація була якорем, що тягнув мене до матраца.

— На добраніч, — пробурмотіла я. Мої очі вже були заплющені, але я відчувала присутність Крістіана в кімнаті, як теплу захисну ковдру. — І дякую вам. За....

Я так і не закінчила свою фразу.

Останнє, що я пам’ятала, була тепла рука, яка прибирала моє волосся з обличчя, перш ніж темрява поглинула мене.

КРІСТІАН

Після того, як Стелла заснула, я повернувся у вітальню і виявив, що Кейдж вивчає записку.

— Той, хто поклав це їй у сумку, знав, як замести сліди, — сказав він. — Це до біса типово. Папір, шрифт, чорнило... якщо тільки він не був досить необережним, щоб залишити на ній відбитки пальців, його неможливо вистежити за одним цим.