Спотворена брехня

— Це було б зовсім не складно, — мій погляд обважнів, коли я оглянув її з голови до ніг. — Але тоді я б не прийшов додому і не побачив, що ти чекаєш на мене.

Шматочок підтягнутого живота визирав з-під укороченої сірої толстовки, а короткі махрові шорти в тон обтягували її стегна. Нескінченний простір гладких золотисто-коричневих ніг закінчувався босими ступнями і начищеними до червоного кольору нігтями.

У мене пересохло в горлі. Я пристрасно бажав провести руками по її тілу, почути її зітхання задоволення, коли я досліджував гладкі обриси її вигинів.

Вона була одягнена для сну, на обличчі не було ні краплі косметики, ні прикрас на кінцівках, але вона сяяла так яскраво, що досягала найтемніших куточків моєї душі.

— Я думала, ти цього не хочеш, — у її відповіді забилися нерви.

— Не думай, чого я хочу, міс Алонсо, — я говорив спокійним, майже незацікавленим голосом, але в струмі, що потріскував у повітрі, не було нічого спокійного.

Один дотик, і кімната спалахне.

— Прийнято до відома, — пальці Стелли вчепилися в край її шортів, поки кісточки пальців не побіліли.

Мій погляд ковзнув до її стегон, і бажання спалахнуло в моїх венах ще сильніше, коли вони напружились під моєю увагою.

Це був легкий рух, не більше ніж ледь вловима напруга її м’язів, але з таким самим успіхом вона могла нахилитися й погладити твердість, що нила в моєму паху.

— Тобі слід піти, — м’яко сказав я, проте слова були грубими від стриманості.

Вона не рухалася.

— Якщо тільки... — я підняв руку і провів нею вниз по її шиї, поки не натрапив на шалений пульс. — Ти хочеш залишитися.

Я мав перестати торкатися до неї і триматися на відстані, але був загіпнотизований.

У густій згущеній тиші було чутно, як Стелла зковтнула.

— Я не хочу, — вона трохи вагалася на слові «не».

— Ні? — я провів великим пальцем по її шкірі. Маленька точка контакту пропалювала плоть і кістки, поки жар не пролився в мою кров. Я знову підняв на неї очі, і мій голос став жорсткішим. — Тоді чому ти все ще тут?

Відволікання. Нав’язлива ідея. Збентеження.

Вона була всім цим і навіть більше.

Вона мала бути простою головоломкою, яку потрібно було розібрати і зібрати заново, але вона виявилася складнішою, ніж очікувалося. Вона була схожа на головоломку, якій не вистачає одного шматочка. Скільки б я не шукав, я не міг знайти відсутню частину, і поки я не знайшов, вона продовжувала переслідувати мої думки.

Було, звичайно, й інше пояснення, але я відкинув його, щойно воно спливло.

Те, яке говорить мені, що я не хочу розгадувати Стеллу Алонсо, тому що, щойно я це зроблю, нитка, що з’єднує нас, обірветься.

І з якоїсь прикрої, невідомої мені причини я не хотів, щоб її розривали.

Вона відкрила рота, щоб відповісти, але я відпустив її і відступив назад, не кажучи ні слова.

— Тобі пора йти, — це була вже не пропозиція, а наказ. — Не дозволяй мені знову застати тебе в моїй квартирі поза дозволеним часом, або ти побачиш, що є межі моєї щедрості.

Потурати їй сьогодні ввечері було помилкою. Я вже порушив щодо неї занадто багато правил.

Якби це був хтось інший у моєму кабінеті, я б покарав його за проступок, а не фантазував про те, як його шкіра відчуватиметься на моїй.

В очах Стелли спалахнув вогонь.

Я очікував, що вона огризнеться, передчував це, як алкоголік передчуває свій наступний ковток лікеру. Але полум’я охололо майже одразу ж, як і розгорілося, задихнувшись під шаром щойно утвореного льоду.

— Зрозуміла, — вона полізла в кишеню і дістала мідний ключ, який сунула мені в руку. — Насправді, ти більше не знайдеш мене у своїй квартирі, і крапка.

Я не усвідомлював, як сильно стискав ключ, поки зазубрений край не впився мені в долоню.

У тиші, що настала, пролунав стукіт вхідних дверей.

Зазвичай я насолоджувався тишею. Це було заспокійливим і відновлювальним, але зараз здавалося гнітючим, немов невидима тяжкість тисне мені на груди.

Ключ глибше занурився в мою долоню, перш ніж я розтиснув руку і запхав його в кишеню.

Я оминув розбиту лійку і пройшов до своєї кімнати, де зірвав краватку і кинув її на ліжко.

Це не послабило зростаюче напруження в моєму горлі.

Під льодом Стелла була поранена. Я встиг помітити крихту цього до того, як спрацював її захист.

Дивний біль пронизав мої груди, перш ніж я видав нетерплячий звук.

Чорт забирай.

У мене був пекельний день. Не тільки з роботою, а й з усіма цікавими виродками в моєму житті, які оточили мене тепер, коли я, нарешті, «зустрічався» з кимось. У мене не було часу аналізувати мікровирази.

Я зняв запонки і годинник, які поклав на тумбочку паралельно один одному.

«Зрозуміла. Насправді, ти більше не знайдеш мене у своїй квартирі, і крапка».

Що, чорт забирай, це означає? Якщо вона порушила нашу угоду з оренди...

На моїй щелепі сіпнувся мускул.

Мені все одно. Мені навіть ці чортові рослини не подобалися. Я зберіг їх тільки тому, що мій дизайнер інтер’єрів наполягав на тому, що вони «стягують естетику воєдино», і я відмовився визнати свою невдачу, дозволивши їм померти.

Але це був принцип справи. Я не міг створити прецедент, коли люди відмовлялися від угоди зі мною без наслідків.

Спогад про швидкоплинний біль в очах Стелли сплив на поверхню, наче надокучливий комар, який не хотів іти.

— Чорт забирай.

Із роздратованим гарчанням я відмовився від своїх найкращих інстинктів, зачинив за собою двері спальні і спустився вниз.