Спотворена брехня

— З яких це пір ти став таким балакучим? — я штовхнув свого коня в оборонну позицію. — Тільки не кажи мені, що ти перетворився на справжню людину. Ми повинні випустити бюлетень в інформаційному центрі «Вальгалла». Решта учасників будуть у захваті.

У клубу «Вальгалла» не було інформаційного бюлетеня, але в його членів були свої власні методи відстеження життя друзів і ворогів.

— Я впевнений, що вони так само схвильовані, дізнавшись про твій новий статус стосунків, — у його очах промайнув чорний гумор. Ще одна зміна порівняно зі стоїчним Волковим, якого я зустрів багато років тому.

Ми продовжили гру, але тепер, коли Стелла знову з’явилася, я не міг утриматися від того, щоб мої думки блукали шляхами, до яких вони не мали жодного стосунку.

Вона не публікувала в соціальних мережах з вечора збору коштів. Зазвичай вона писала щодня. Вона не звернулася до мене за додатковими фотографіями, незважаючи на успіх її першого поста.

Невже вона переглядала нашу домовленість? Цівка чогось холодного і чужорідного омила мій хребет. Мені знадобилося кілька ударів, щоб ідентифікувати його.

Невизначеність.

Щось таке ж незнайоме для мене, як злива для пустелі.

У нас є контракт. Вона не відмовиться від свого слова.

Проте бажання зазирнути до неї заволоділо моєю увагою і відволікло її від різьблених фігурок із чорного дерева і слонової кістки, стратегічно розкиданих по дошці.

— Мат, — прохолодний голос Алекса потягнув мене назад у бібліотеку.

Я зморгнув зображення зелених очей і пишних губ, і вивчив остаточний макет.

Алекс виконав схему мату, яку я мав помітити за милю.

— Це було швидко, — розчарування відбилося на його обличчі. — Сьогодні ти не в грі.

— Ми тільки починаємо, Волков, — я очистив дошку. — Поговоримо після другого раунду.

Але він мав рацію. Я був поза грою, і все тому, що я був зайнятий думками про когось, хто не мав права займати мої думки, як вона. Вона думала, що її орендна плата в Міражі низька? Це було ніщо порівняно з тим, як вона безкоштовно жила в моїй довбаній голові.

Стелла може здаватися милою і ніжною, але для мене вона була небезпечнішою за будь-яку зброю чи суперницю.

***

Після другої шахової партії з Алексом, де я спокутував свою провину, поставивши прекрасно поставлений мат після двох годин гри, я повернувся додому рівно о 20:45.

Мені знадобилося менше хвилини, щоб визначити, що щось не так.

Двері до мого кабінету були відчиненими, а я завжди зачиняв їх перед відходом.

Я дозволяв дуже небагатьом людям доступ до моєї квартири, коли мене не було тут. Ніхто з них не прийде так пізно.

Адреналін пропалював каламутність моєї крові, спричинену віскі.

Я скористався послугами приватного автосервісу «Вальгалли», щоб відвезти мене додому, зважаючи на те, скільки я випив, але в мене вистачило духу, щоб пом’якшити кроки, поки я повільно наближався до свого офісу.

Я мигцем побачив темне волосся в отворі, штовхнув двері, перетнув кімнату двома довгими кроками і притиснув непроханого гостя до стіни, обхопивши рукою його горло.

Крижана лють затуманила мій зір білими червоними плямами.

Я не цінував людей, які вторгаються в мій особистий простір. Торкаються моїх речей без дозволу. Вриваються в мій дім і кидають виклик моїй владі.

Мої пальці стиснулися навколо м’якого стовпчика горла.

Вібрації пронизаного страхом зітхання затремтіли в моїй хватці, перш ніж виплеснутися в повітря.

— Крістіане, — знайоме м’яке благання прибрало пелену з моїх очей, поки все, що я міг бачити, не стало зеленим.

Величезні соковиті зелені очі, обрамлені чорнильними віями та їдкі від паніки.

Блять.

Арктичний сплеск упізнавання відірвав мою руку від її горла.

Ми дивилися одне на одного, наше дихання збивалося в тихому просторі між нами — її від страху, моє від адреналіну й жалю.

— Міс Алонсо. Не хочеш пояснити, що ти тут робиш? — щупальце гніву проникло в суміш і натягнуло мої слова.

Вона була однією з небагатьох людей на землі, у яких був ключ від моєї квартири, але я проінструктував її приходити в певні проміжки часу. Вечір п’ятниці не був одним із них.

Їй пощастило, що я не стріляв спочатку, а потім ставив запитання, як деякі з моїх людей.

Образ застреленої Стелли пронісся в моїй голові, і в мене всередині похололо.

Вона підняла підборіддя, явно не вражена моїм привітанням і різким тоном.

— Я поливала твої рослини, як ти й просив, — незважаючи на різкий тон, її дихання залишалося неглибоким, і крихітні мурашки пробігали по її тілу, доки моє щупальце гніву не розсіялося.

Тільки тоді я помітив розбиту лійку на підлозі. Вода, що витекла, утворила маленьку блискучу калюжку на спеціальному дереві, а блискучі чорні керамічні осколки банки відбивали моє відображення.

Сотні різних облич, розбитих нерівними краями і спотвореними рисами.

— Ти поливаєш мої рослини о дев’ятій годині вечора? — я перевів погляд назад на Стеллу.

— Я забула раніше, бо була зайнята. Ти сказав приходити тільки по буднях, а я не хотіла залишати їх на всі вихідні. Вони дуже чутливі до...

— Чим зайнята?

Мене більше не цікавили рослини.

— Особистим, — замість того, щоб звалитися під вагою мого пильного погляду, вона випрямилася і підняла підборіддя ще на дюйм вище. — Насправді ми не разом. Ти не маєш права знати кожен мій крок.

Роздратування пронизало мене при цьому нагадуванні.

— Маю, коли твоя зайнятість змушує тебе взламувати мою квартиру о дев’ятій годині вечора.

— Я не взламувала. У мене був ключ!

— Ти використала його поза відведеними часовими рамками. Хороший адвокат міг би оскаржити справу на мою користь.

Очі Стелли звузилися. Її дихання нарешті вирівнялося, і я підозрював, що її почервонілі щоки не були викликані збентеженням.

— Ти експерт із безпеки. Якщо ти так непокоїшся, можливо, тобі слід створити ключ, який можна використовувати тільки у зазначені тобою часові вікна. Це не складе труднощів для такого генія, як ти, чи не так, містере Гарпер?

Я дозволив тихому сміху вислизнути назовні.

Зухвалість Стелли з’являлася і зникала, як спалахи блискавки. Щоразу, коли вона з’являлася, мене електризувало, бо саме тоді я бачив її справжню. Ту, що лежала в напівдрімоті під її ретельно культивованим спокоєм і відчайдушним бажанням догодити. Десь у цьому коконі лагідних манер жив блискучий метелик, який жадав вирватися на волю.