Страница 37 из 167
Через десять хвилин я мчав по Коннектикут-авеню, коли задзвонив мій телефон.
Не встиг я прийняти виклик, як роздратоване гарчання наповнило салон.
— Про що, чорт забирай, ти думаєш?
— І тобі привіт, Ларсене, — я плавно звернув на приватну, обсаджену деревами дорогу. — Шкода, що ти не набув більше манер тепер, коли ти королівська особа. Уроків палацового етикету катастрофічно не вистачає.
Я зупинився біля воріт і пред’явив членський квиток озброєному охоронцеві. Він оглянув його і кивнув.
Сканери безпеки записали характеристики моєї машини, перш ніж ворота з плавним дзижчанням відчинилися.
— Смішно, — рівно сказав Різ. — Клієнти повинні доплачувати за твоє почуття гумору.
— І це каже хлопець, у якого немає почуття гумору.
Мій рот скривився від його другого, ще більш роздратованого рику.
Різ Ларсен був моїм найкращим охоронцем, поки не став жертвою хвороби, яку люди називають коханням. Тепер він був принцом-консортом Ельдорри.
Іноді я надсилав йому фотографії, на яких він виглядав нудьгуючим і сварливим на різних дипломатичних заходах, просто щоб позлити його. Мені не потрібно було нічого говорити, щоб він зрозумів суть.
Тебе виїбали і це низько.
Моя одержимість Стеллою могла вийти з-під контролю, але, принаймні, я не відвідував церемонії перерізання стрічки для благодійної організації, яка їй подобалася, і не садив дерева для фотосесії на честь Дня Землі.
— Не намагайся змінити тему. Якого біса ти зустрічаєшся зі Стеллою? — запитав Різ.
Я припаркував машину в приватному гаражі й пішов до входу. Важкі двостулкові двері відчинилися, коли я змахнув картою над зчитувачем.
— З такого, що кожен чоловік робить у стосунках.
— Досить нести нісенітниці, Гарпере, — у його голосі прослизнула попереджувальна нотка. — Вона найкраща подруга Бріджит. Якщо вона засмучена, Бріджит засмучена. А якщо Бріджит засмучена...
— Ти збираєшся нокаутувати мене своєю церемоніальною короною? — Мої туфлі гулко відбивалися від полірованої підлоги, де велетенська золота літера V, вигравірувана посередині, сяяла на тлі навколишнього чорного мармуру. — Правильно підмічено. Отже, я вважаю, що у тебе є захід завтра рано вранці. Краще лягайте спати, Ваша Високосте. Тобі потрібен твій цілющий відпочинок для фотосесії.
— Іди на хуй.
— На жаль, хоча я впевнений, що жінки Ельдорри непритомніють, ти не в моєму смаку, — пройшов повз ресторан і вхід до джентльменського клубу, перш ніж дістався до бібліотеки. — Передавай королеві мій привіт.
Я повісив слухавку, перш ніж він встиг відповісти.
Я мав здогадатися, що він стане уїдливим через ситуацію зі Стеллою. Його повністю відшмагала дружина, і вона захищала Стеллу.
Зрозуміло, але це не моя проблема. Я не підписувався на те, щоб її друзі чіплялися до моїх намірів.
Я відчинив двері в бібліотеку й виявив, що людина, з якою я зустрічався, сидить за нашим звичайним столиком біля одного з вітражів. Книги в шкіряних палітурках здіймалися на три поверхи до стелі собору, і тихе бурмотіння порушувало побожну тишу.
Там не було суворого бібліотекаря, що кричав на відвідувачів за балаканину, але щорічна плата в тридцять тисяч доларів давала членам клубу більше свободи, ніж у будь-якому громадському місці.
У бібліотеці клубу «Вальгалла» укладали угоди й союзи. Кожен впливовий гравець в окрузі Колумбія знав це.
— Ти запізнився, — прохолодні зелені очі стежили за моїм просуванням, коли я підходив до столу. Рідкісна шахівниця вісімнадцятого століття стояла на вершині товстого дуба поруч із двома порожніми кришталевими склянками й однією повною графиною односолодового шотландського сорокарічного віскі Glenfiddich.
— Так жадаєш програти? — я зняв куртку й повісив її на спинку стільця, перш ніж сісти, мої рухи були неквапливими й обдуманими.
Я засукав рукава і налив собі склянку віскі. Немає нічого кращого за гарний напій для початку вечора.
— Ми прив’язані до перемог, — Алекс Волков скоса подивився на мене.
— Не після сьогоднішнього вечора.
Алекс і я влаштовували шахові матчі в клубі «Вальгалла» щомісяця протягом останніх п’яти років. Наші ігри завжди були тяжкою боротьбою та ще тяжчою перемогою.
Ми рідко спілкувалися за межами тиші «Вальгалли» і того рідкісного випадку, коли йому була потрібна моя допомога з чимось, пов’язаним із кіберпростором, але наші щомісячні зустрічі були одним із небагатьох соціальних заходів, які мені справді подобалися.
— Твоя гординя одного дня погубить тебе, Гарпере, — Алекс наполовину наповнив свій стакан і підніс його до рота.
— Можливо, — погодився я. — Але не сьогодні.
— Подивимося.
Зазвичай наші партії були мовчазними і сконцентрованими, але Алекс здивував мене, перевівши пішака на e4.
— Отже, ти і Стелла.
— Так, — не-відповідь на не-питання.
— Що в тебе на неї?
Я зупинився на частку секунди, перш ніж парирувати його рух.
Алексу Волкову якого я знав, було насрати на чуже особисте життя.
— Питаєш для своєї нареченої? — як і дружина Різа Бріджит, наречена Алекса Ейва також була найкращою подругою Стелли.
— Стелла ніколи не була зацікавлена у стосунках, — Алекс проігнорував моє запитання. — Вона також нічого не згадала про тебе або свого хлопця, поки не опублікувала це фото. Тому само собою зрозуміло, що ти її шантажуєш, — його гострі зелені очі звузилися. — Знову ж таки, ти не зацікавлений в побаченнях, а це означає, що ти або хочеш використати її для чогось, або ви вдвох уклали взаємовигідну угоду.
Ось чому мені подобалося товариство Алекса. Він тримав мене в напрузі.
— Не дозволяй теоріям змови затуманити твій мозок, — протягнув я. — Ти програєш.
Нахабна брехня. Досі ми були на рівних у грі.
— Твоя тактика відволікання залишає бажати кращого, тож це не мій мозок затуманений, — сказав Алекс. — Можливо, саме Стелла розколе твою шкаралупу. Я не вірив у кохання. Це завжди несподівано.
Я ніколи не чув, щоб він вимовляв так багато слів за такий короткий проміжок часу. Мої веселощі посилилися.
— Можливо, але сумнівно.
Мої почуття до Стелли були... незвичайними, але це не було кохання. Було важко відчувати те, що я активно зневажав.
Кохання змусило світ обертатися, ясно. У нескінченних виснажливих циклах, що породжують жахливі пісні, ще жахливіші фільми і щорічні гидоти на кшталт Дня святого Валентина.
Я рідко знаходив у ньому що-небудь, крім отруйного.