Спотворена брехня

Ні, не нормально. Усе пішло не так з того дня, як я вперше побачив тебе.

— Я думав, що з тобою щось сталося, — грубість мого голосу вразила мене майже так само сильно, як і сила мого полегшення.

Мене це не повинно хвилювати. Ніколи не виходило нічого доброго з того, що я дозволяв іншим людям контролювати свої емоції.

Але, чорт забирай, я хвилювався, як би не ненавидів себе за це.

— Наступного разу дай мені знати, перш ніж тікати, — грубість переросла в команду.

У мене не було бажання знову відчути жах, що охопив мене в останні десять хвилин.

Це було потворно, по-чужому і абсолютно неприйнятно.

— Я не тікала. Я пішла у ванну, — під словами Стелли промайнув натяк на вогонь. — Мені не потрібно говорити тобі щоразу, коли я покидаю тебе. Цього не було в нашій угоді. Крім того, ти був зайнятий.

— Ти була у ванній пів години?

— Хтось пролив шампанське на мою сукню. Я намагалася це виправити.

Мій погляд упав на маленьку темну плямочку на її спідниці.

— Це не спрацювало, — її нижня губа зникла між зубами. — Я дуже винна. Я знаю, як дорого це мало б коштувати. Я знайду спосіб заплатити...

— До біса сукню, — вона коштувала майже десять тисяч доларів, але я не міг вимовити і двох слів про те, що з нею сталося.

Будь моя воля, я б сам цю сукню з неї зірвав.

Гаряче, п’янке усвідомлення змінило мою паніку. У коридорі більше нікого не було, і запах Стелли — свіжий, ледь вловимий, але до біса п’янкий — застеляв мені голову.

Спогад про неї в машині, яка дивиться на мене своїми великими зеленими очима і напів відкритими губами, її твердими сосками, що майже благають узяти їх до рота і спробувати на смак, наскільки вони солодкі, промайнув у моїй голові.

Мало чим відрізняється від того, як вона дивилася на мене зараз, тільки цього разу непокора загострила грані її м’якості.

І, чорт забирай, це заводило.

Жар прилив до мого паху, поки мій член не заболів хворобливою пульсацією.

— Чого я хочу... — я натиснув великим пальцем на пульс біля основи її шиї. Його дике тріпотіння говорило мені, що вона не така байдужа до тяжіння між нами, як прикидалася. — Це того, щоб ти була в безпеці. У цьому світі є погані люди, метелику, і деякі з них у кімнаті просто зовні. Тож наступного разу мені байдуже, якщо я буду в центрі розмови з Королевою клятої Англії. Перерви мене. Зрозуміло?

— Метелику? — очі Стелли звузилися.

Гарна. Невловима. Важко зловити.

Коли я не відповів, вона видихнула, погладивши мої груди і стиснувши пах до болю.

— Це все, що ти хочеш?

— Навіть не близько.

Легке тремтіння пробігло по ній.

— Тому що ти не хочеш мучитися з пошуком ще одного постійного компаньйона для заходів.

— Тому що я не хочу потрапити до в’язниці за вбивство, якщо хтось торкнеться хоча б волосини на твоїй голові.

Похмура усмішка торкнулася моїх губ, коли її очі розширилися. Вона й гадки не мала, хто я такий і на що я здатний.

Тим часом, я знав про неї більше, ніж хотів визнати.

Розчарування і ненависть горіли під моєю шкірою.

Я відштовхнувся від стіни і відступив назад.

Поправив запонки.

Намагався полегшити безжальну потребу, що калатала в грудях.

— Пора повертатися на вечірку, — лід охолодив мій голос. — Ходімо?

Ми повернулися на вечірку мовчки.

Я не зводив з неї очей впродовж цієї ночі, і казав собі, що це тому, що я не хотів повторення мого колишнього страху.

Зрештою, я завжди вмів брехати собі