Страница 30 из 167
Кульовий отвір у лобі був би чудовим доповненням його марнославства. Він помре молодим і неушкодженим від старості.
Вічно тридцять три.
Це був би акт милосердя, здійснений зі швидкістю одного пострілу з глушником.
40320 Істшор Драйв. Код безпеки 708.
Так просто.
Одна куля посеред ночі, один суперник загашений назавжди.
Спокуса ковзнула по краях моєї свідомості, перш ніж я придушив її.
Sentinel і Harper Security були відомими конкурентами. Якби Курца спіткало нещастя, я був би одним із перших підозрюваних, і в мене не було часу на кляту паперову тяганину.
— До речі про якість... — Курц повернувся до Стелли, яка зі спантеличеним виглядом спостерігала за нашою розмовою. — Хто твоя приголомшлива дівчина?
Вона відповіла після кількох секунд коливання.
— Я Стелла, — вона нагородила його боязкою посмішкою.
Щось темне і летюче горіло в глибині мого шлунка.
— Я Майк, — він випромінював неохайну чарівність, простягаючи руку.
Вона не встигла потиснути її, як я втрутився між ними, щоб взяти два келихи шампанського з таці офіціанта, що проходив повз.
— Мало не забув висловити співчуття, — простягнув я. Я подав одну склянку Стеллі й переплів свою вільну руку з її. — Я чув про... прикрий інцидент з одним із ваших клієнтів. Шкода, що в наші дні немає більш надійних охоронців, але, принаймні, у клієнта залишилася більша частина пальців.
Стелла кинула погляд у мій бік.
Вона була з тих людей, які посміхаються і кажуть добрі слова для всіх, які оплачують догляд за своєю старою нянею власним коштом і віддає кому-небудь останню сорочку.
Порочне підґрунтя моєї розмови з Курцем було, ймовірно, настільки ж чуже їй, як мені чуже безкорисливе милосердя.
Я міг тільки уявити, як би вона відреагувала, якби дізналася про деякі мої вчинки.
Не те, щоб вона могла б.
Були речі, про які вона ніколи не знатиме.
Тепло її долоні випромінювалося вгору по моїй руці й послаблювало чорну неспокійну енергію, що вирувала в моїх грудях.
Мені здавалося неправильним торкатися її, коли я був на межі, немов моя темрява просочувалася крізь мої дотики і пожирала її світло.
Я змусив себе стримати ворожість, хоча б заради неї. Я не хотів псувати наше перше «побачення».
Проте, я не міг утриматися від останньої критики Курца.
— Тим не менш, ти, можливо, захочеш освіжити навчання своїх співробітників, — я томно зробив ковток свого напою. — Іноді найбільша загроза для компанії - це не зовнішня конкуренція. Це внутрішня некомпетентність.
Обличчя Курца спалахнуло приємним рум’янцем.
— Як завжди приємно, Гарпер, — сарказм сочився з його відповіді. Він кивнув Стеллі. — Стелло, було приємно познайомитися з тобою. Я сподіваюся побачити вас знову найближчим часом і з більш підходящим партнером.
Моя рука стиснулася навколо келиха з шампанським.
Тільки через мій труп.
— Твій друг? — криво запитала Стелла після того, як Майк пішов.
— Мій найменш улюблений. Майк Курц, генеральний директор Sentinel Security...
— Найбільший конкурент Harper Security, — закінчила вона.
Приємна теплота розвіяла моє колишнє роздратування.
— Гуглили мене, міс Алонсо?
Вона підняла підборіддя, і її щоки набули чарівного цегляно-червоного кольору.
— Я не вступаю в удавані стосунки, не провівши власного дослідження.
— Гм, — я придушив сміх, почувши її гідний тон. — Тоді ти знаєш, що я навчався в Массачусетському технологічному інституті. Майк був моїм одногрупником. Ми змагалися в усьому — в оцінках, дівчатах, стажуваннях. Я завжди був на крок попереду, і він ненавидів це. Він зробив метою свого життя перевершити все, що я роблю, — у моєму голосі з’явилася крива нотка. — Йому ще належить домогтися успіху.
Якщо не брати до уваги Дікона і Беатрікс, які за великим рахунком нічого не значили.
Я був йому конкурентом. Він мене дратував.
Брова Стелли насупилася.
— Це звучить виснажливо.
— Можливо.
Такі люди, як Майк, були надто недалекими, щоб вигадувати власні цілі, тож натомість вони шукали дорожню карту в тих, хто був успішнішим за них.
Жодної оригінальності. Немає справжньої мети чи драйву. Просто безглузда потреба тішити своє его перед аудиторією з однієї людини.
Було б сумно, якби я наплював на їхні життя.
— Ну, я думаю, що ти отримаєш клієнта, — бешкетування запалило очі Стелли. —Особисто я б не довірила своє благополуччя тому, хто одягає світло-блакитний костюм на вечірку з чорною краваткою.
Цього разу я не став приховувати сміх.
Стелла і я блукали кімнатою протягом наступної години, поки нарешті не зустрілися віч-на-віч із Річардом Уайаттом.
Після обов’язкової світської бесіди я перевів розмову на його потреби в безпеці, але його, схоже, більше цікавили мої стосунки зі Стеллою.
— Крістіан Гарпер із дівчиною. Ніколи не думав, що доживу, — Річард усміхнувся. —Як ви познайомилися?
— Ми познайомилися на весіллі королеви Бріджит, — спокійно сказав я. — Я побачив її через усю кімнату і запросив на танець. Решта вже історія.
Чесно кажучи, на весіллі Бріджит ми обмінялися лише короткими привітаннями, але історія, яку ми зі Стелою сфабрикували для нашої милої зустрічі, слугувала кільком цілям: вона була проста, легко запам’ятовувалась, цікавіша за зізнання, що ми познайомились під час екскурсії квартирою, й доволі близька до істини, ми б не спіткнулися, якби хтось копнув глибше.
Крім того, згадка про Бріджит завжди справляла враження на клієнтів, хоча обличчя Річарда залишалося непроникним.
— Говорячи про історію, я розумію, що в минулому у вас був поганий досвід роботи зі службами захисту, — я повернув розмову до обговорюваної теми. — Але, враховуючи ваш публічний статус, охоронець — це необхідність, а не розкіш.
— З тобою завжди по справі, Гарпере, — Річард скоса подивився на мене.
Так, я пішов на цей збір коштів не заради свого грьобаного здоров’я. Черепахи? Симпатичні, але недостатньо милі для мене, щоб провести суботній вечір рятуючи їх, або щось іще, чорт забирай, що повинна була робити ця вечірка.
Мені не потрібен був Річард як клієнт. Більша частина моїх грошей надходила від розробки програмного та апаратного забезпечення, а не від послуг із захисту.
Але про його прискіпливість, коли справа дійшла до найму, ходили легенди, а мені подобаються виклики.