Спотворена брехня

7. СТЕЛЛА

Я залишилася в Грінфілді ще на годину, розмовляючи і вирішуючи головоломки з Маурою. Ми перебралися в загальну кімнату після того, як я взяла під контроль свої емоції, і провели решту часу разом, збираючи гірський пейзаж із п’ятисот частин.

Я б залишилася довше, але мені потрібно було підготуватися до збору коштів. Я вже максимально упізнала час. Коли я повернулася додому, у мене було менше ніж дві години, перш ніж Крістіан мав забрати мене.

Хвиля нервів обвалилася на мене зсередини і заглушила тривалу меланхолію від мого візиту до Маури.

Сьогодні я вперше проведу весь вечір із Крістіаном. Вечеря в Delamonte не зараховувалася, оскільки під час самої вечері ми мало розмовляли.

Я ввімкнула душ і зробила крок під струмені гарячої води, намагаючись не надто панікувати через те, що на мене чекало попереду.

Крістіан Гарпер був просто чоловіком.

Не король, навіть якби він був багатшим за одного, і не бог, навіть якби він був схожий на нього.

Мені не було через що нервувати.

Оскільки в мене був дефіцит часу, я вимила голову, прийняла душ, поголилась і зробила пілінг із рекордною швидкістю замість того, щоб затримуватися в душі, як мені хотілося. Але, незважаючи на мій поспіх, я все ще робила макіяж у халаті, коли пролунав дзвінок у двері.

Крістіан не мав з’явитися ще пів години. Якщо тільки...

Моє серцебиття почастішало, коли тривожний холод, який я відчула у поїзді, пронісся в моїй свідомості.

Зупинись. Це не він.

Я не знала, чому я так сильно хвилювалася, коли він два роки мовчав, але останнє, що мені було потрібно, це повернути мого переслідувача в моє життя, зосередивши на ньому занадто багато енергії.

Я підстрибнула, коли у двері знову подзвонили.

Чи завжди він був таким гучним?

Я нафарбувала вії тушшю і поспішила у вітальню, навіть коли мій пульс забився втричі швидше.

Це не він. Це не він.

Я зупинилася біля вхідних дверей і зазирнула у вічко із серцем у горлі.

Через секунду полегшення охолодило мої легені, і я відчинила двері.

У холі стояв Крістіан, який мав ще більш нищівний вигляд, ніж зазвичай, у чорному смокінгу. З ідеально кучерявим волоссям і чисто поголеним обличчям він міг би зійти за кінозірку на шляху до Оскара.

Моєю шкірою пробігло легке поколювання, змішане з цікавістю, побачивши білу коробку в його руках. Середнього розміру і плоска, перев’язана шовковистим золотим бантом, що закриває логотип.

Я відірвала погляд від коробки і схрестила руки на грудях.

Не відволікайся на блискучий предмет.

— Ти рано, — підготовка була моєю улюбленою частиною заходу. Іноді це подобалося мені більше, ніж сам захід.

Мені не сподобалося, що мене квапили, навіть якщо це була моя провина, що я не покинула Грінфілд раніше. Тим не менш, я думала, що в мене залишилося півгодини для себе.

— Ти не одягнена, — погляд Крістіана перемістився з мого наполовину очищеного обличчя на голі, пофарбовані в червоний колір пальці ніг. Щось незбагненне промайнуло в його очах на частку секунди, перш ніж зникло.

— Тому що ти рано.

Він проігнорував різке нагадування.

— Чи можу я увійти?

У мене була спокуса сказати «ні» і сказати йому, щоб він повернувся в призначений час, але, оскільки технічно квартира належала йому, я відчинила двері ширше і відійшла вбік.

Повітря змінилося, щойно Крістіан увійшов. Воно ставало важчим, млявішим, як перше спекотне цвітіння літа після сезону весняних дощів.

Тепло просочувалося крізь товсту махрову тканину мого халата і стискалося внизу живота, доки його очі ковзали кімнатою, відзначаючи вазу з кристалами біля вхідних дверей, бамбук на підвіконні та затишний, естетичний куточок, налаштований для зйомок.

Він зупинився біля пухнастого фіолетового єдинорога, притуленого до подушок мого дивана.

Веселощі заповнили його очі.

— Милий.

— Милий? — я намагалася не здатися надто ображеною. — Містер Єдиноріг не милий. Він гарний.

Принаймні, так було за часів його розквіту. Тепер, одне його око було кривим, половина його волосся випала, а начинка витікала з крихітної дірки в його животі, але він завжди буде для мене красивим.

Мене не хвилювало, що містер Єдиноріг був тінню свого колишнього чудового «я», він був моїм компаньйоном із семи років, і я триматимуся за нього, доки він не розсиплеться на порох.

— Мої вибачення, — сухо сказав Крістіан. — Я не хотів образити прекрасного містера Єдинорога. До речі, гарна робота над оригінальною назвою.

Жар поповз по моїй шиї.

— Мені було сім. Як ще я мала б назвати його? Містер Ліза Франк у дикій природі?

Низький сміх пестив мою шкіру, як оксамит.

— Тепер це було б непогане ім’я, але ми можемо обговорити альтернативи для твого ручного єдинорога пізніше, — він простягнув білу коробку. — Це тобі.

Я проігнорувала тонкий натяк на єдинорога і подивилася на коробку з рівним передчуттям і настороженістю.

— Що це?

— Твоя сукня на сьогодні.

Моє серце тьохнуло, коли я розв’язала бант і побачила ім’я, надряпане золотом зверху. Це був один із найкращих будинків моди у світі.

Я не хотіла приймати від нього більше, ніж уже мала, але не могла втриматися і не відкрила коробку. Невеликий погляд нікому не завадить...

Боже мій.

Мій опір звалився тієї самої секунди, як я побачила сукню, що затишно влаштувалася на подушці з ніжного білого цигаркового паперу.

Я не звикла до розкішного одягу. Я побувала на десятках модних показів і отримала від дизайнерів дійсно приголомшливі речі, але це...

Ця сукня може бути найприголомшливішою річчю, яку я коли-небудь бачила.

— Дякую. Це... — я благоговійно провела рукою по зеленому шовку. — Неймовірно.

— Приміряй. Подивимося, чи підходить, — Крістіан притулився до стіни, його очі світилися м’яким задоволенням. — Я буду тут.

Йому не потрібно було говорити мені двічі.

Мені знадобилася вся моя сила волі, щоб не бігти до своєї кімнати. Щойно я зачинила двері, я вислизнула з халата і вдягла сукню.

Ух ти.

Я різко вдихнула. Насичений зелений колір виділявся на моїй шкірі й надавав їй неземного сяйва, а витончений низький V-подібний виріз перетворював мої чашечки B зі скромних на щось розкішніше. Спідниця спадала на підлогу витонченими складками і мала б майже скромний вигляд, якби не зухвалий розріз збоку.