Спотворена брехня

Грінфілд складався з трьох будівель і кількох акрів землі в передмісті Меріленда. З його еркерами, бамбуковими підлогами і великою кількістю зелені він більше нагадував елітний бутік-готель, ніж житловий комплекс для літніх людей, тому я не здивувалася, що його визнали одним з найрозкішніших житлових приміщень у країні.

Удень він теж виглядав по-іншому, і не тільки через світло. Повітря було спокійнішим, а запахи солодшими навіть у зимову каламуть.

Це був абсолютно новий день, і з кожним новим днем приходила надія.

Оптимізм наповнив мої груди, коли я зупинилася біля кімнати Маури і постукала у двері.

Сьогодні вона згадає мене. Я була в цьому впевнена.

Я знову постукала. Немає відповіді. Я цього не очікувала, але про всяк випадок завжди стукала двічі. Вона може жити в будинку для літніх людей, але її кімната була її кімнатою. Вона заслужила право голосу з приводу того, хто увійшов у її особистий простір.

Я почекала ще трохи, перш ніж повернути ручку і увійти всередину.

Маура сиділа в кріслі біля вікна і дивилася на ставок у задній частині комплексу. Вода замерзла, а дерева і квіти, що цвіли влітку, були нічим іншим, як голими гілками і зів’ялими пелюстками взимку, але вона, схоже, не заперечувала.

Вона злегка посміхнулася, наспівуючи тиху мелодію. Щось знайоме, але невиразне, щасливе, але ностальгічне.

— Привіт, Маура, — тихо сказала я.

Гудіння припинилося.

Вона повернулася, на її обличчі відбився ввічливий інтерес, коли її очі ковзнули по мені.

— Привіт, — вона нахилила голову під моїм вичікувальним поглядом. —Я тебе знаю?

Розчарування стиснулося в грудях, за ним пішов гострий біль.

Хвороба Альцгеймера сильно різниться від людини до людини, навіть у тих, хто перебуває на середній стадії, як Маура. Деякі забули базові рухові навички, наприклад, як тримати ложку, але згадали свою сім’ю; інші забули, хто їхні близькі, але могли цілком нормально вести повсякденне життя.

Маура потрапила в останню категорію.

Я маю бути вдячна, що вона все ще могла ясно спілкуватися після того, як чотири роки тому в неї діагностували хворобу Альцгеймера, а я була... Але все одно було боляче, коли вона мене не впізнала.

Саме вона виростила мене, поки мої батьки були зайняті побудовою своєї кар’єри. Вона забирала мене і підвозила до школи щодня, відвідувала всі мої шкільні вистави і втішала мене після того, як Ріккі Вітон кинув мене заради Мелоді Реннер у шостому класі. Ріккі і я «зустрічалися» всього два тижні, але моє одинадцятирічне серце було розбите.

На мій погляд, Маура завжди буде яскравою і повною життя. Але роки і хвороби взяли своє, і, побачивши її такою тендітною, у мене підступили до горла сльози.

— Я нова волонтерка, — я прочистила горло і зобразила усмішку, не бажаючи затьмарювати наш візит меланхолією. — Я принесла тобі темблеке. Маленька пташка сказала мені, що це твоє улюблене, — я полізла в сумку і витягла охолоджений кокосовий пудинг.

Це був традиційний пуерториканський десерт, який ми з Маурою готували разом під час наших «експериментальних» вечорів.

Щотижня ми пробували новий рецепт. Деякі з них вийшли приголомшливими, інші не дуже. Однак темблеке був одним із наших улюблених, і ми виправдовували приготування його більше одного разу, щоразу приправляючи його різними смаками. Кориця одного тижня, апельсин наступного, а потім лайм.

Вуаля! Новий рецепт.

У моїй восьмирічній свідомості це мало сенс.

Очі Маури загорілися.

— Намагаєшся задобрити мене солодощами в перший же день, — вона кудкудакала. — Це працює. Ти мені вже подобаєшся.

Я засміялася.

— Я рада це чути.

Я вручила їй десерт, який приготувала минулої ночі, і почекала, поки вона міцно його засвоїть, перш ніж сісти навпроти неї.

— Як вас звати? — вона поклала до рота трохи пудингу, і я намагалася не помічати, наскільки повільними були її рухи і як сильно тряслася її рука.

— Стелла.

Щось схоже на впізнавання блиснуло в її очах. Надія знову роздулася, тільки щоб здутися, коли імла затьмарила блиск секундою пізніше.

— Гарне ім’я, Стелло, — Маура жувала із задумливим виразом обличчя. — У мене є донька Фібі. Вона приблизно твого віку, але я давно її не бачила...

Бо вона померла.

Біль у грудях повернувся з подвоєною силою.

Шість років тому Фібі та чоловік Маури поверталися додому з продуктового магазину, коли вантажівка врізалася в їхню машину. Обидвоє загинули під час удару.

Після цього Маура впала в глибоку депресію, тим паче, що в неї не було живих родичів, на яких можна було б спертися.

Хоч би як я ненавиділа хворобу Альцгеймера за те, що вона позбавила її того життя, яким вона жила, іноді я була вдячна за неї. Тому що відсутність хороших спогадів означала і відсутність поганих, і, принаймні, вона могла забути біль втрати своїх близьких.

Жодна мати не повинна ховати свою дитину.

Жування Маури сповільнилося. Її брови зійшлися разом, і я бачила, як вона щосили намагається пригадати, чому саме вона не бачила Фібі якийсь час.

Її дихання почастішало, як це завжди бувало перед нападом збудження.

Востаннє, коли вона згадала, що трапилося з Фібі, вона стала такою агресивною, що медсестрам довелося дати їй заспокійливе.

Я моргнула, щоб позбутися печіння в очах, і збільшила потужність своєї посмішки.

— Отже, я чула, сьогодні ввечері відбудеться бінго, — швидко сказала я. — Ви схвильовані?

Відволікання спрацювало.

Маура знову розслабилася, і врешті-решт наша розмова перейшла від бінго до пуделів і до «Днів нашого життя».

Її спогади були фрагментарними і змінювалися день у день, але сьогоднішній день був одним із найкращих. Раніше в неї був домашній пудель, і вона любила дивитися «Дні нашого життя». Я не була впевнена, що вона розуміє важливість цих тем, але, принаймні, вона знала, що вони важливі на підсвідомому рівні.

— У мене сьогодні бінго. Що в тебе є? — вона різко змінила тему після десятихвилинного монологу про ручне прання білизни. — У такої красивої дівчини, як ти, мають бути веселі плани на вечір п’ятниці.

Була субота, але я не виправила її.

— У мене велика вечірка, — сказала я. —У Смітсонівському інституті.

Хоча веселощі були не тим прикметником, який я б використала.

Нерви хлюпали по моєму животу, викликаючи нудоту.

Підписання контракту — це одне, проведення його було іншим.