Спотворена брехня

За всієї своєї чарівності й багатства він був накручений сильніше, ніж пружина його годинника Audemars Piguet. Це було видно і по акуратності його ходи, і по положенню плечей, і по неприродній бездоганності зовнішності.

Жодної волосинки, жодної ворсинки на одязі.

Крістіан Гарпер був людиною, якій подобалося все контролювати, зокрема й свої почуття.

Він втупився на мене, його щелепи були так напружені, що я практично чула, як скриплять його зуби.

— Я не тримаюся за руки.

— Гаразд, ніяких рук. Потім обійми на лавці з видом на річку, супроводжувані шепотом милих слівець і поцілунком на ніч. Хіба це не звучить мило?

Я придушила сміх, коли його губи скривилися. Судячи з виразу його обличчя, моя пропозиція звучала так само мило, наче мене кинули б у чан із вируючою кислотою.

— Зазвичай ви не зустрічаєтесь.

Мої веселощі зникли, змінившись уколом роздратування.

— Ви цього не знаєте. Я могла б піти на сотню побачень відтоді, як переїхала сюди, і ви б навіть не знали.

— А ви ходили?

Чорт. Я не могла брехати, навіть коли кожна клітинка мого тіла переконувала мене стерти розуміючий погляд з його очей.

— Річ не в цьому, — сказала я. — Можливо, не сто, але кілька.

Два, і це були пробні побачення, які нагадали мені, чому я ненавиджу побачення. Але йому й не потрібно було цього знати.

— А де ваше побачення сьогодні ввечері?

Це було безневинне запитання, але інтуїція підказувала мені тримати точне місце розташування при собі.

— Бар.

— Який конкретно.

— Який — не ваша справа, — я кинула на нього багатозначний погляд.

Посмішка Крістіана не пом’якшила гладкості, різкості його голосу.

— Веселіться на побаченні, Стелло.

Розмова була закінчена, і це було на краще. Я вже спізнювалась.

Але, йдучи на побачення, я не могла зосередитися на чоловікові, якого збиралася побачити.

Я була занадто зайнята, думаючи про віскі-очі та чорний костюм.

***

Через пів години я пошкодувала, що не залишилася у вестибюлі з Крістіаном, бо моє побачення пройшло так, як і очікувалося, тобто зовсім не так.

Клаус був одним із небагатьох фешн-блогерів-чоловіків, які жили в окрузі Колумбія, і він мені дуже подобався, коли ми кілька разів базікали на заходах.

На жаль, ці бесіди були занадто короткими, щоб я зрозуміла те, що стало очевидним після тривалої розмови.

Клаус був масивним, лютим придурком.

— Я сказав їм, що не працюю безкоштовно. Я розумію, що це благодійність, але я блогер про розкіш, — Клаус поправив свій старий «Ролекс». — Яка частина мене кричить про безкоштовні пости для інформування про рак? Звичайно, це велика справа, — поспішно додав він. — Але мені потрібен час, щоб зняти й опублікувати, розумієш? Я навіть зробив їм десятивідсоткову знижку з мого звичайного гонорару, але вони відмовилися.

— Є причина, з якої це називається благодійністю, — я допила свій напій. Два келихи вина за двадцять хвилин. Рекорд для мене і свідчення того, як сильно я не хотіла бути тут. Але Клаус був моєю останньою надією, і я дала йому більше свободи дій, ніж зазвичай. Можливо, він мав на увазі хороше, але не міг висловити це правильно. — Вони не можуть дозволити собі платити тисячі доларів за кожен пост.

— Я не просив їх платити за кожен пост. Я попросив їх заплатити мені.

Любий господе, дай мені сили.

— Я провела цю кампанію безкоштовно. Мені знадобилося менше години, і я не померла, — вказала я.

У мене була слабкість до благодійних організацій, і я приймала майже всі ці пропозиції, якщо організація була законною. Брейді ненавидів це, головним чином тому, що їм завжди не платили, а він нічого не заробляв на цих угодах.

Клаус розсміявся:

— Так, ну, в цьому різниця між чоловіками і жінками, чи не так?

Мій хребет напружився.

— Що це має означати?

— Це означає, що більшість чоловіків вимагають того, чого вони варті, а більшість жінок — ні, — недбале знизування плечима Клауса змусило моє око сіпнутися. — Це не образа, просто спостереження. Але хтось повинен заробляти менше грошей, вірно?

Мої пальці стиснулися навколо ніжки келиха.

Мені раптом захотілося, щоб він не був порожній. У мене ніколи не було сильнішої спокуси виплеснути напій кому-небудь в обличчя.

Він не помилився у всій чого вони коштують штуці, але його тон був настільки поблажливим, що затьмарив усе інше. До того ж, крім усього іншого, він збирав гроші на благодійність у боротьбі з раком.

— Клаусе, — мій рівний голос не видавав гніву, що кипів у моїй крові. — Дякую за випивку, але наше побачення добігло кінця.

Він перестав смикати пасмо волосся, що вибилося, і втупився на мене.

— Пробач?

— Ми несумісні, і я не хочу витрачати час одне одного.

«Крім того, я скоріше виколю собі око каблуком від Крістіана Лабутена, ніж проведу ще одну хвилину з тобою»,

— додала я про себе.

Обличчя Клауса спалахнуло гнівною червоною плямою.

— Добре, — він встав і зірвав пальто зі спинки стільця. — У будь-якому разі, я залишився тільки з жалю. Ти далеко не така гаряча, як усі про тебе говорять.

Каже хлопець, який купує підписників і використовує підроблений акаунт, щоб коментувати, наскільки він сексуальний, під своїми постами. Ця відповідь викликала поколювання на кінчику мого язика, поки моя відраза до конфронтації не розчавила її.

Якби в мене була копійка за кожну відповідь, яку я залишала при собі, то мені не потрібна була б угода з Delamonte. Я б уже була мільйонеркою.

Я дочекалася, поки Клаус вилетить у хмарі всепоглинаючого одеколону й обурення, перш ніж застогнала й закрила обличчя руками.

Тепер, коли Клауса більше не було, у мене офіційно не було жодних шансів знайти пристойного фальшивого бойфренда.

Ні фальшивого бойфренда, ні зростання кількості підписників, ні угоди з Delamonte, ні грошей, ні турботи про Мауру...

Мої думки злилися в безладний потік.

Чи був інший спосіб збільшити мій акаунт, крім як знайти фальшивого хлопця? Можливо.

Чи буде досить швидке зростання мого облікового запису гарантією того, що я отримаю угоду з Delamonte? Ні.

Але щойно мій мозок вхопився за ідею, намагатися відірвати її було все одно, що намагатися взламати сховище зубочисткою. Крім того, без роботи і без «байтів» у моєму резюме я впадала у відчай.

Ідея з бойфрендом, можливо, змусила мене почуватися ніяково, але вона також дала проблиск надії. Тепер це мерехтіння потьмяніло до потворного, тьмяного коричневого кольору.