Спотворена брехня

Я підняв пістолет. За три стратегічно точні постріли переслідувач Стелли перетворився на мляву, закривавлену купу плоті. Заради неї я зробив йому найбільше милосердя, на яке був здатний: швидку смерть.

Я вийшов із підвалу, а Стіл і Мейсон прослизнули всередину, щоб прибрати безлад. Тортури їх не збентежили, вони почувалися на складських сесіях навіть комфортніше, ніж я.

На відміну від Кейджа, у них також не було жодних амбіцій, окрім як досягти успіху в тих ролях, які вони вже займали. Ось чому я вибрав їх для нагляду за затриманням Джуліана. Проте, після того, як я повернуся в офіс, мені доведеться переглянути процеси компанії. Змінити коди доступу, реструктурувати команди. Я не хотів ризикувати ще однією ситуацією з Кейджем.

Але доти...

Я увійшов у ванну на складі, змив кров, переодягнувся і пішов додому до Стелли.

СТЕЛЛА

— Ти вдома.

Моє серце стиснулося, коли двері відчинилися і увійшов Крістіан.

На перший погляд він мав такий самий вигляд, як коли пішов — чорна сорочка, чорні штани, заворожуюче гарне обличчя — але під час найближчого огляду його очей назрівала тиха буря.

— Ти просила мене повернутися додому, — він дивився, як я скорочую відстань між нами, стояв нерухомо, але погляд горів, як відкрите полум’я. — І ось я тут.

У його грубому оксамитовому голосі чулася обережність.

Минуло п’ять годин відтоді, як він пішов, і ми обидвоє знали, що його не було в офісі.

— Це... — я замовкла, не бажаючи вимовляти ім’я Джуліана.

— Тобі більше нема про що турбуватися.

— Правильно, — я проковтнула сотню запитань, що забила мені горло і пішла безпечнішим шляхом. — Я читала листи.

Усі двадцять. Кожен з них стискав моє серце, наче туго стягнутий вузол, бо я знала, як важко Крістіану розповідати що-небудь про своє особисте життя. Ці листи були не просто листами — вони були шматочками його самого, вилитими з його душі і написаними чорним чорнилом.

І я кохала кожну деталь, якою б неповноцінною або зламаною вона не здавалася йому.

Буря в очах Крістіана загрожувала затягнути мене у свій вир.

— Я мав на увазі те, що написав, — тихо сказав він. — Кожне слово.

— Я знаю, — я притиснулася губами до його щелепи. Він завмер, його м’язи напружилися, а дихання почастішало, коли я цілувала його від підборіддя до куточка рота.

— Ласкаво просимо додому, — прошепотіла я.

Легке тремтіння пройшло через нього, перш ніж він повернув голову, і наші губи зустрілися. Статика наповнила мене, коли він обхопив моє обличчя однією рукою, а іншою обвив мою шию ззаду. Поцілунок минулої ночі був м’яким, ніжним. Послаблення у водах після нашої розлуки і розрада після пекельного дня.

Це була пристрасть і відчай, повне відновлення того, ким ми були, і народження того, чим ми могли б бути.

Ніякої брехні, ніяких секретів, тільки ми.

Я занурилася в знайоме ковзання язика Крістіана по моєму, і теплоту його руки на потилиці. Я не стала ставити запитань про те, що він робив протягом п’яти годин, поки його не було.

Світ не був чорно-білим, як би я цього не хотіла.

А іноді ми знаходили своє щастя у відтінках сірого.