Спотворена брехня

53. СТЕЛЛА

— Так? Що ти думаєш? — Крістіан із хлоп’ячим передчуттям спостерігав, як я підношу до рота виделку нз ньокками.

Я вдала, що обмірковую це, перш ніж проголосити:

— Найкраще, що я коли-небудь куштувала.

Від його усмішки в мене в животі пурхали метелики.

— Казав тобі, — сказав він, випромінюючи грайливе самовдоволення.

Ми вечеряли в маленькому італійському ресторанчику в самому серці Колумбія-Гайтс. Це був той самий Крістіан, якого він згадував у своїх листах, і він був таким чарівним, як я й передбачала.

Замість окремих столів посередині тягнувся один дерев’яний стіл, досить великий, щоб вмістити дюжину людей. Люстра зі свічками залила кімнату мерехтливим бурштиновим світлом, а на відкритій цегляній стіні висіла виставка мідних каструль і сковорідок. Було відчуття, що ми їли в чиємусь домі, тим паче, що Крістіан забронював столик у ресторані, тож там були тільки ми й офіціант.

— Не будь занадто самовдоволеним, — я вказала на нього виделкою. — Побачення зроблено тільки наполовину. Я ще не оцінювала тебе за твоїми навичками триматися за руки, обійматися і нічого не солодкого.

— Звісно. Перепрошую, — протягнув він. — Не хотів поспішати.

— Вибачення прийнято. — Я манірно взялася за їжу, що залишилася, і ледь стримала посмішку, побачивши його усміхнене обличчя.

Минув місяць відтоді, як ми знову були разом, і ми провели цей час, досліджуючи контури наших нових стосунків. Жодних фальшивих побачень, жодних переслідувачів, які змушують нас бути разом, жодних прикриттів кричущими жестами і дорогими подарунками. Тільки ми, недоліки і таке інше, ходимо на звичайні побачення і живемо нормальним життям.

У всякому разі, настільки нормальним, наскільки це можливо в житті з Крістіаном.

Збоченим чином моє викрадення змінило наші стосунки на краще. Ніщо так не давало ясності, як майже смерть. Здебільшого я залишила це випробування позаду, хоча іноді мене все ще мучили жахіття про неочікувані записки та стару хатину в лісі. Але я пройду через це. Просто потрібен був час.

Ще два тижні тому я повернулася в будинок Крістіана. Я не хотіла більше нав’язуватися Алексу й Ейві, тим паче, що їхнє весілля мало відбутися за кілька тижнів. Я могла б повернутися у свою стару квартиру тепер, коли над моєю головою не нависла загроза переслідувача, але, чесно кажучи, я не хотіла жити десь іще.

Його квартира була домом.

— До речі, ти чув, що сталося з генеральним директором Sentinel? — я спитала. — Це дико.

Я була впевнена, що так, але мені довелося підняти це питання.

Смерть Sentinel домінувала в заголовках минулого місяця. Очевидно, вони працювали над новим фрагментом коду, який якимось чином самознищився і зруйнував їхню інфраструктуру настільки ґрунтовно, що відновити її було неможливо. Секретна інформація про їхніх клієнтів також просочилася і викликала масовий резонанс, враховуючи, наскільки високопоставленими були деякі з цих клієнтів і наскільки конфіденційними були деякі з цих даних. Якщо цього було недостатньо, влада того ранку заарештувала генерального директора Sentinel Майка Курца за розтрату і податкове шахрайство. Усе було в безладді.

— Так. Я не здивований, що все так розігралося, — м’яко сказав Крістіан. — Компанії повинні дотримуватися своєї смуги. Sentinel — охоронна корпорація. У них не було сенсу займатися кіберрозробкою, якщо це не входить у сферу їхньої компетенції.

— У той час як ви, містере генеральний директор з безпеки, також є експертом з кібербезпеки, — піддражнила я.

Його посмішка розтікалася по мені, як зігрітий сонцем мед.

— У яблучко.

— Не думаю, що ти що-небудь знаєш про код, над яким вони працювали, — недбало додавла я.

— Нічого, — незацікавлене знизування плечима.

Мене задовольнила відповідь. Він був мстивим і я прийняла це в ньому.

Крім того, руйнування Sentinel йшло зсередини назовні. Ніхто не міг звинуватити Крістіана в помилці з їхнього боку.

Розмова перейшла до бренду Stella Alonso, офіційно запущеного минулого тижня. Це не було оригінальною назвою, але однойменні лейбли були в порядку речей. Спочатку я запитала у Delamonte, але вони не заперечували проти запуску, якщо це не заважало моїм обов’язкам посолки. У будь-якому разі в нас були різні цільові аудиторії. Їхній автомобіль був ультрависокого класу, тоді як мій належав до середнього діапазону розкішного спектру.

На той час, коли обід закінчився, я була червоною від вина і запаморочення. Це було ідеальне побачення. Просте, повсякденне, справжнє.

— Ще ні, — сказав Крістіан, коли я зібралася йти. Він відкинувся на спинку стільця, уособлення чуттєвої мужності й лінивого задоволення. — Іди сюди, Стелло.

Електричний струм ковзнув повітрям і опустився між моїх стегон.

— Чому?

Єдиною відповіддю Крістіана була дуга його темних брів.

Правильно.

Я встала і пройшла навколо столу, не знаючи, чим зобов’язана врівноваженості вину чи вологості між стегон.

Просте очікування того, що може статися, збуджувало мене не менше, ніж реальний дотик.

Коли я підійшла до Крістіана, він підвівся, відсунув тарілку і одним плавним рухом підняв мене на стіл.

Мій пульс почастішав, але раціональність чіплялася за межі квітучого збудження.

— Крістіане, — прошипіла я. — У нас будуть проблеми!

Фіранки було задерто, а вхідні двері зачинено портьєрами, що захищають нас від перехожих. Наш офіціант зник, але це не означало, що він не міг з’явитися будь-якої хвилини.

— Тут нікого немає, метелику, — протягнув Крістіан. — Я заплатив офіціанту, щоб він пішов, поки я не дам йому зелене світло. Кухарі пішли. Тут тільки ми.

Він задер мою сукню навколо талії і зачепив пальцями гумку спідньої білизни.

Повітря згустилося в щось тонке і нескінченно займисте.

— Що ти робиш?

— Смакую своїм десертом, — Крістіан підняв мої стегна, щоб стягнути з мене спідню білизну, перш ніж повернутися на своє місце.

— Ти не любиш десерт, — мій голос перетворився на дим, настільки ж безтілесний, як і залишки мого опору.

Повільна посмішка у відповідь Крістіана пульсувала у мене в крові.

— Я передумав.

КРІСТІАН

— О, боже! — бездиханний стогін Стелли спалахнув у моїй крові, як полум’я на бензині.

Її руки заплуталися в моєму волоссі, коли я закинув її ноги вище на свої плечі та ще раз довго томно лизнув її клітор.

— Ми тільки почали, люба, — протягнув я. — Це буде довгий курс.